Концепція статті фундована на трьох підставових сенсових константах: а) російсько-
українська лінгводихотомія мови Гоголя як відображення національної та духовної роздвоєності
письменника, його внутрішньої драми “ґрунту й долі” (“дуалізм Гоголя”); b) “неправильність”
російської мови (ідіолекту) Гоголя як чинник його “осібності” в російській літературі й водночас
потужної інспірації для розвитку російської літературної мови (“парадокс Гоголя”); с) творчість
“геніального українця” (І. Франко) як факт російської літератури і як російськомовне відгалуження
української культури (“феномен Гоголя”).
The paper upholds three major theses: a) that the dichotomy of Russian and Ukrainian languages
refl ects Gogol’s national and spiritual ambivalence, his inward confl ict between “soil and destiny”
(“Gogol’s dualism”); b) that the “irregularity” of Gogol’s Russian language production (his idiolect)
determined his “singularity” within Russian literature, stimulating further development of Russian
literary language (“Gogol’s paradox”); and, fi nally, c) that the works of this “Ukrainian man of genius”
(I. Franko) should be regarded as a phenomenon of Russian literature and as a Russian-language
offshoot of Ukrainian culture (“the phenomenon of Gogol”).
Концепция статьи основана на трёх опорных
смысловых константах: а) русско-украинская
лингводихотомия у Гоголя как отражение в языке
национальной и духовной двойственности писателя,
его внутренней драмы “почвы и судьбы” (“дуализм
Гоголя”); b) “неправильный” русский язык (идиолект)
Гоголя как фактор его “особости” в русской литературе
и его инспирирующего влияния на развитие русского
литературного языка (“парадокс Гоголя”); с) творчество
“гениального украинца” (И. Франко) как факт русской
литературы и как русскоязычная ветвь украинской
культуры (“феномен Гоголя”).
