Анотація:
В.Винниченко незрідка використовує у своїх творах традиційні сюжети. Вже одне з перших його оповідань «Народний діяч» присвячене художньому осягненню любовних взаємин людей з різних суспільних сфер. І вже тут автор здобувається на досить оригінальне трактування цього сюжету. У п’єсі «Молода кров», вперше опублікованій 1913 року [1], драматург не просто самобутньо трактує цей сюжет, а подає витончену пародію на його шаблонне використання в українській мелодрамі. За перипетіями Винниченкового твору виразно проступають деякі риси класичних драм – «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» М.Кропивницького, «Не судилось» М.Старицького, а ще більшою мірою їх численних епігонських наслідувачів. Ці риси – велемовності, романтичної піднесеності, сльозливого народницького замилування не духом, а блиском сільських звичаїв та обрядів тощо – набувають цього разу сатиричного освітлення. Перед