Стаття присвячена розвідці значення феномену страху в розв’язанні питання синхронізації індивідуального та колективного суверенітетів в доктрині св. Томи Аквінського. Коло дослідження обмежується відправними для цього феномену модусами: страх як пристрасть і феномен, здатний перетворюватися на чесноту, та страх як елемент закону. Робиться висновок, що страх має «діалектичну еквівокацію» і служить консолідації співтовариства, де межу свободи індивіда визначає страх покарання перед законом або доброчинний стан людини в ієрархії Всесвіту, її міра усвідомлення страху.
Статья посвящена исследованию значения феномена страха относительно синхронизации индивидуального и коллективного суверенитетов в доктрине св. Фомы Аквинского. Диапазон исследования ограничивается исходными для этого феномена модусами: страх как страсть и феномен, способный превращаться в добродетель, и страх как элемент закона. Делается вывод, что страх обладает «диалектической эквивокацией» и служит консолидации сообщества, где граница свободы индивида определяется страхом наказания перед законом или добродетельным уровнем человека в иерархии Творения, его мерой осознания страха.
The article investigates the value of the phenomenon of fear regarding to the synchronization of individual and collective sovereignty in the doctrine of St. Thomas Aquinas. The range of the research is limited to the initial for this phenomenon modus: fear as passion and phenomenon that can turn into virtue, and fear as an element of law. It is concluded that fear has a “dialectical equivocation” and serves for consolidation of community where the limit of freedom of the individual is determined by fear of punishment under the law or by the person’s virtue level in the hierarchy of Creation, their measure of awareness of fear.