Море і степ як онтологічні парадигми українства у романістиці Олеся Гончара

Abstract

У статті осмислюються образи степу і моря у прозі О. Гончара як топоси буття людини і кореляти архетипної пам’яті, їх поєднання із образом неба, розглядається їхня концептуальність як чинників космічної тріади Земля–Вода–Небо у художньому вираженні внутрішнього світу героїв як носіїв національних духовних цінностей, константи розкриття їх змісту (берега як берега любові до рідної землі, Дому, України; стежки до нього, океану, ріки, корабля).

В статье осмысливаются образы степи и моря в прозе О. Гончара как топосы бытия человека и корреляты архетипной памяти, их сочетание с образом неба, рассматривается их концептуальность как факторов космической триады Земля–Вода–Небо в художественном выражении внутреннего мира героев как носителей национальных духовных ценностей, константы раскрытия их содержания (берега как берега любви к родной земле, Дому, Украине; тропы к нему, океана, реки, корабля).

In the article the characters of steppe and the sea in O. Gonchar’s prose are comprehended as toposes of human’s life and the correlates of archetype’s memory, their combinations with the image of the sky; their conceptualization as the factors of a space triad the Earth–Water–Sky in art expression of inner world of heroes as carriers of national cultural wealth, constants of disclosing of their maintenance is considered (coast as coast of love to the native earth, to the House, to Ukraine; tracks to it, ocean, the river, the ship).