Рассматривается один из подходов сокращения времени вычислений хорошо распараллеливаемых алгоритмов,
основанный на совместном использовании классических и графических процессоров. Проводится анализ
эффективности такой организации вычислений и выясняются «узкие» места. На конкретных примерах
показываются возможности подобного тандема и формулируются требования к алгоритмам для их
эффективного исполнения.
Розглядається один із підходів скорочення часу обчислень добре розпаралелювальних алгоритмів, заснований
на сумісним використанні класичних та графічних процесорів. Наводиться аналіз ефективності такої
організації обчислень та з’ясовуються «вузькі» місця. На конкретних прикладах показуються можливості
подібного тандема та формулюються вимоги до алгоритмів для їх ефектного використання.