Радянська повсякденність середини 60 — середини 80-х років була простором певної свободи і модернізації. Гендерні аспекти її були акцентовано різними. Відповідальні за сферу повсякденного життя жінки транслювали архаїчні, традиційні практики формування соціальних зв’язків. Химерним чином ці практики сприяли створенню міських просторів і мереж громадянської активності. Приватне при цьому ставало справжнім, реальним, публічним. Фактично виключений з повсякденних практик чоловік виявлявся, з одного боку, депривованим власною безпорадністю, з другого — здатним бачити і проголошувати радянську повсякденність критично.
Советская действительность середины 60 — середины 80-х годов была пространством определенной свободы и модернизации. Гендерные аспекты ее были акцентировано разными. Ответственными за сферу повседневной жизни женщины транслировали архаичные, традиционные практики формирования социальных связей. Причудливым образом эти практики способствовали созданию городской среды и сетей гражданской активности. Частное при этом становилось настоящим, реальным, публичным. Фактически исключенный из повседневных практик мужчина оказывался, с одной стороны, депривитым собственным неумением, с другой — способным видеть и провозглашать советскую повседневность критически.
The soviet ordinary life in 1960–1980 was unique space of experience of some freedom and modernization. The gender aspects of this experience were distinguished. Accountable for the sphere of everyday life women translated archaic, traditional practices of forming of social skills and social communications, oriented to the output of food, clothes, etc. By another hand, women’s practices were instruments in creation of urban spaces and networks of civil activity. Removed from everyday practices “simple soviet man” was ordinary helplessness, but he was able to see and say soviet everyday life critically.