Повсякденність буття Єлецького та Троїцько-Іллінського монастирів під час першої, другої та третьої хвиль червоного терору в Чернігові та Україні

Abstract

Метою статті є висвітлення повсякденного буття Єлецького та Троїцько-Іллінського монастирів під час червоного терору в Чернігові та України в цілому. Методологія дослідження: використані історико-генетичний, історико-порівняльний, біографістичний методи, а також історичної реконструкції. Наукова новизна роботи: уперше здійснено спробу комплексного огляду повсякденного буття чернігівських Єлецького й Троїцько-Іллінського монастирів та їх насельників у контексті загальнодержавної історії, зокрема червоного терору 1918–1920-х рр. Запропоновано ввести в науковий обіг поняття про три періоди червоного терору в Чернігові: першої (19.01.– 12.03. 1918), другої (12.01.–12.10. 1919) та третьої (з 06.11. 1919 по 1922) окупації міста совєтськими військами. Уперше на основі архівних документів описано історію концентраційного табору на території Єлецького монастиря на поч. 1920-х рр. тощо. Висновки. Під час першої хвилі червоний терор у Чернігові носив стихійний характер. Системності терор набув за другої і особливо третьої хвиль (після остаточної перемоги більшовиків у громадянській війні), оскільки був складовою частиною загальнодержавної політики совєтської влади. З’ясовано, що: 1) Єлецький монастир було закрито під час другої окупації міста більшовиками, на його території розмістився загін Червонних козаків, а поряд із монастирем – на території Чернігівського духовного училища – відбувалися масові розтріли містян, зокрема й духовенства, відтак діяльність монастиря більше не відновлювалася; 2) Чернігівська духовна семінарія (територія сучасного військового госпіталя) діяла до звільнення Чернігова Добровольчою армією й закрита була у листопаді – грудні 1919 р., після остаточної окупації міста совєтською владою, під час третьої хвилі червоного терору; 3) після закриття владою Духовної консисторії та конфіскації на території Єлецького монастиря її приміщення та архіву в Чернігові було створено Єпархіальну раду, найімовірніше восени – на початку зими 1918 р., у жовтні 1920 р. владою буде заборонено і Єпархіальну раду. Відтак розпочався період напівлегального існування церковних інституцій на Чернігівщині, боротьба за існування в нових умовах, компроміс і підпорядкування богоборчій владі одних і безкомпромісне служіння Богу інших церковнослужителів Чернігівської єпархії.

The purpose of the article is to highlight the everyday life of Yelets and Trinity-Elijah monasteries during the red terror in Chernihiv and Ukraine. Research methodology: historical-genetic, historical-comparative, biographical methods, as well as historical reconstruction were used. Scientific novelty of the work: for the first time, an attempt is made to provide a comprehensive overview of the everyday life of Yelets and Trinity-Elijah monastery of Chernihiv and their inhabitants in the context of national history, in particular the red terror of the 1918–1920s. It is proposed to introduce into scientific circulation the concept of three periods of the red terror in Chernihiv: the first (19.01.–12.03.1918), the second (12.01.– 12.10.1919) and the third (from 06.11.1919 to 1922) occupation of the city by Soviet troops. For the first time, the history of the concentration camp on the territory of Yelets monastery in the early 1920s is described on the basis of archival documents. Conclusions. During the first wave, the red terror in Chernihiv was spontaneous. The terror became systematic during the second and especially the third waves (after the final victory of the Bolsheviks in the civil war), as it was an integral part of the national policy of the Soviet government. It was established that: 1) The Yelets monastery was closed during the second Bolshevik occupation of the city, a squad of Red Cossacks was stationed on its territory, and near the monastery – on the territory of the Chernihiv theological college – took place massacres of townspeople, including clergy, and the monasteryʼs activities were never resumed; 2) The Chernihiv theological seminary (the territory of the modern military hospital) operated until the liberation of Chernihiv by the Volunteer army and was closed in November–December 1919, after the final occupation of the city by the Soviet authorities, during the third wave of the red terror; 3) after the authorities closed the Spiritual consistory and confiscated its facilities and archives on the territory of the Yelets monastery, the Diocesan council was established in Chernihiv, most likely in autumn and early winter 1918, and in October 1920 authorities would ban the Diocesan council as well. As a result, a period of semi-legal existence of church institutions in the Chernihiv region would begin, a struggle for existence in the new conditions, compromise and submission to the God-fighting power of one group and uncompromising service to God of other clergymen of the Chernihiv diocese.