Трипілля очима науковців і політиків

Abstract

За останні роки трипільська культура трансформувалася в цивійзацію і з пересічної археологічної проблеми перетворилася на актуальну складову політичного життя України. На державному рівні проголошується рік Трипілля в Україні, засновується благодійний фонд «Трипілля», очолюваний народними депутатами України, які організують і фінансують спеціальні наукові конференції, пишуть розлогі методологічні статті з проблематики Трипілля до археологічних видань. Яскраві приклади уваги політиків до трипільської проблеми знаходимо у щойно виданій коштом благодійного фонду «Трипілля» і товариства «Просвіта» збірці «Трипільська цивілізація у спадщині України» (К.. 2003). Ця стаття присвячена етнологічним і політичним аспектам проблеми Трипілля. Що, власне, відомо про етногенетичні характеристики носіїв трипільської культури і що навколо неї коїться в колах сучасних українських політиків?

Анализ материальной и духовной культуры трипольцев, а именно их хозяйства, состава культурных растений и животных, домостроительства, керамики, орнаментики, скульптуры, верований и ритуалов, данных антропологии и палеолингвистики приводит автора к выводу о том, что Триполье как северо-восточный форпост балкано-дунайского неолита генетически тесно связано с южноанатолийским центром неолитизации Ближнего Востока. Балкано-дунайский неолит формировался в VIII—VI тис. до н. э. вследствие миграции древнейших земледельцев Анатолии, которые считаются предками хагго-хуритов. На этом основании древнейшие земледельцы Балкан, Подунавья, Правобережной Украины по своим этнолингвистическим характеристикам были тесно связаны с прахатто-хуритами Анатолии. Трипольцы не были не только украинцами, но даже индоевропейцами. Все попытки рассматривать трипольскую культуру как автохтонную цивилизацию, которая возникла на местной, восточноевропейской почве и определила появление и развитие древнейших цивилизаций Ближнего Востока, в частности Шумера, не имеют под собой серьезных научных оснований.

The analysis of material and spiritual culture of the Trypillians, namely their economy, composition of domesticated animals and plants, housebuilding, pottery, decorative patterns, sculpture, beliefs and rituals, anthropological and paleolinguistics data has lead the author to a conclusion that Trypillya as a northeastern outpost of the is genetically very close to the South Anatolia center of the Near East neolitization. The Balkan-Danube Late Stone Age Culture had formed in the VIII—VI millennia B.C. as a result of migration of the ancient farmers of Anatolia, who are considered to be the ancestors of the Hattians and Humans. On that ground the ancient farmers of the Balkan, the Danube River region, the right-bank Ukraine were closely connected with the Forehattians and Hurrians of Anatolia as far as their ethnolinguistic features are concerned. The Trypillians were neither Ukrainians, nor even Indo-Europeans. There is no serious scholarly ground to regard the Trypillian culture as an indigenous East-European civilization, which predetermined emergence and development of the most ancient civilizations of the Near East, specifically Sumer.