Balkan-Danube Version Neolithization of Ukraine

Abstract

The article deals with the problem of changing the concept of neolithization of the territory of Ukraine from the south-east, namely from the Caucasus to the south-west from the Danube region.

Сучасний стан археологічних джерел з неоліту України суперечить досить популярному наприкінці ХХ ст. твердженню про місцеву доместикацію найдавніших домашніх тварин (вівця, коза, бик) та культурних рослин (пшениця, ячмінь, горох). Численні факти переконливо свідчать на користь їх одомашнення на Близькому Сході з наступним поширенням через Балкани і Подунав’я у Центрально-Східну Європу, у тому числі і на Правобережну Україну (рис. 1). Не підтвердилася південно-східна версія неолітизації України, що була популярною серед радянських дослідників у другій половині ХХ ст. під назвою «східного скотарського імпульсу». Натомість маємо численні археологічні, антропологічні, палеозоологічні та палеоботанічні свідчення на користь південно-західного варіанту неолітизації регіону. НеолітУкраїнине є виняткоміз загальноєвропейського контексту.Як уся Центрально-СхіднаЄвропаУкраїна,передусім Правобережна, перейшла до неоліту у VI—V тис. до н. е., запозичивши його новації з Балкан через Подунав’я. Це сталося в режимі «балканізації» завдяки п’яти послідовним хвилям неолітичних землеробів-колоністів з Балкан та Подунав’я — морська, гребениківська, кришська, лінійно-стрічкової кераміки, кукутені-трипільська (рис. 3). Принципові зміни в концепції неолітизації України, що сталися на початку ХХІ ст., по суті, є відходом від старого бачення «неолітичної революції» в регіоні. Останнє формувалося у повоєнні часи в умовах ідеологічного протистояння Заходу, значною мірою, під впливом відомих радянських ідеологем. Зокрема неписаним принципом радянської археології був патріотичний автохтонізм, що протиставлявся буржуазним ідеям безрідних космополітів міграціоністів. Сформована у повоєнний час концепція «східного скотарського імпульсу» теж несе певний наліт радянського патріотичного автохтонізму. За В. М. Даниленком, скотарство було привнесено на південь України з поза її меж, але з радянської Туркменії та Передкавказзя, а не з країн ворожого НАТО — Туреччини та Греції. Відхід від ідеологічного протистояння Заходу зняв зазначені ідеологічні обмеження в науці, а розвиток археології показав, що неоліт України, перш за все Правобережної, є органічною частиною неоліту Центральної Європи. Неолітичні культури Правобережжя є локальними проявами культурних спільнот Центральної Європи, а послідовні фази неолітизації останньої (морська, кришсько-керешська, лінійно-стрічкова, лендьельська та ін.) прямо корелюються зі згаданими хвилями неолітичних колоністів з Балкан через Подунав’я на південний захід України (рис. 3). Таким чином, Правобережна Україна перейшла до неоліту синхронно з Центральною Європою внаслідок колонізації найдавнішими неолітичними землеробами з Подунав’я у VI—V тис. до н. е. А у V—ІV тис. до н. е. неолітичні новації з Правобережжя поширилися на північ у Полісся, на схід та південний схід України. Фактично, на початку ХХІ ст. в археології України сталася принципова зміна концепції неолітизації регіону. На зміну старій південно-східній версії приходить південно-західна, що відповідає загальноєвропейському баченню неолітичної революції в Центральній Європі шляхом її колонізації неолітичними землеробами з Балкан через Подунав’я (рис. 1)

Современное состояние археологических источников по неолиту Украины противоречит достаточно популярному в конце ХХ в. утверждению о местной доместикации древнейших домашних животных (овца, коза, бык) и культурных растений (пшеница, ячмень, горох). Многочисленные факты убедительно свидетельствуют в пользу их одомашнения на Ближнем Востоке с последующим распространением через Балканы и Подунавье в Центральную и на юго-запад Восточной Европы, в том числе и на Правобережную Украину (рис. 1). Не подтвердилась юго-восточная версия неолитизации Украины, которая была популярной среди советских исследователей во второй половине ХХ в. под названием «восточного скотоводческого импульса». Зато имеем многочисленные археологические, антропологические, палеозоологии и палеоботанические свидетельства в пользу юго-западного варианта неолитизации региона. Неолит Украины не является исключением из общеевропейского контекста. Как вся Центральная и югозапад Восточной Европы Украина, прежде всего Правобережная, перешла к неолиту в VI—V тыс. до н. э., позаимствовав его новшества с Балкан через Подунавье (рис. 1). Это случилось в режиме «балканизации» благодаря пяти последовательным волнам неолитических земледельцев-колонистов из Балкан и Подунавья — морской, гребениковской, кришской, культур линейно-ленточной керамики и кукутени-трипольской (рис. 3). Принципиальные изменения в концепции неолитизации Украины, которые случились в начале ХХІ в., по существу, являются отходом от старого виденья «неолитической революции» в регионе. Последнее формировалось в послевоенные времена в условиях идеологического противостояния Западу, в значительной степени, под воздействием известных советских идеологем. В частности, неписаным принципом советской археологии был патриотический автохтонизм, который противопоставлялся буржуазным идеям безродных космополитовмиграционистов. Сформированная в послевоенное время концепция «восточного скотоводческого импульса» несла определенный налет советского патриотического автохтонизма. За В. Н. Даниленко, скотоводство было привнесено на юг Украины из-за ее пределов еще в VII тыс. до н. э., но все-таки из советской Туркмении и Предкавказья, а не из стран враждебного НАТО — Турции и Греции. Отход от идеологического противостояния Западу снял отмеченные идеологические ограничения в науке, а развитие археологии показало, что неолит Украины, прежде всего Правобережной, является органической частью неолита Центральной Европы. Неолитические культуры Правобережья являются локальными проявлениями культурных сообществ Центральной Европы, а последовательные фазы неолитизации последней (морская, кришсько-керешська, линейно-ленточная, лендьельська и др.) прямо коррелируются с упомянутыми волнами неолитических колонистов из Балкан через Подунавье на юго-запад Украины (рис. 3). Таким образом, Правобережная Украина перешла к неолиту синхронно с Центральной Европой в результате колонизации древнейшими неолитическими земледельцами из Подунавья в VI—V тыс. до н. э. А в V—ІV тыс. до н. э. неолитические новшества из Правобережья распространились на север в Полесье, а также на восток и юговосток Украины. Фактически, в начале ХХІ в. в археологии Украины произошло принципиальное изменение концепции неолитизации региона. На смену старой юго-восточной версии пришла юго-западная, что отвечает общеевропейскому виденью неолитической революции в Центральной Европе путем ее колонизации неолитическими земледельцами из Балкан через Подунавье (рис. 1)