Оповідання про Миколу Святошу в Києво-Печерському патерику: досвід герменевтичного аналізу

Abstract

Мета статті полягає у здійсненні герменевтичного аналізу одного з оповідань Києво-Печерського патерика – оповіді про Миколу Святошу, князя, який у важкий час міжкнязівських чвар покинув своє князювання задля чернечого шляху. Це не просте патерикове оповідання, воно присвячене не стільки розповіді про власно Миколу, скільки про його стосунки з лікарем; аналіз їхніх діалогів, проведений із урахуванням основних особливостей ісихастського вчення, дозволяє робити висновки про зв’язок цього оповідання із філософією богопізнання, якого можливо досягнути шляхом безперервної сердечної молитви. Новизна статті полягає саме у використанні методу герменевтичного аналізу щодо обраного оповідання та розгляді його з точки зору ісихастського вчення про безперервну молитву. Зроблені висновки про те, що цей твір можна проаналізувати як ісихастське повчання про суть аскези, повчання про безперестанну молитву, пом’якшення серця, споглядання («созерцанiе»), а також про милостиве пастирство. Микола Святоша постав перед нами не лише як цілительбезсрібник, яким він названий в Каноні печерським святим, складеному Петром Могилою, а й як дивовижно проникливий пастир-ісихаст, який мав великий педагогічний талант і вмів м’яко й милостивно підвести людину до розуміння глибин православного сприймання світу. Оповідання про Миколу Святошу, за умови його правильного прочитання, є однією із найяскравіших проповідей ісихазму й ісихастського пастирства в літературі Київської Русі, і це робить його унікальним твором нашої прадавньої літератури.

The purpose of the article is to conduct a hermeneutical analysis of one of the tales of the Paterik of the Kievan Caves Monastery – the story of Mykola Sviatosha, a prince who, in a difficult time of inter-princely quarrels, left his reign for the monastic path. This is not a simple patristic narrative; it is devoted not as much to the story of Mykola as to his relationship with the doctor; the analysis of their dialogues, conducted with regard to the main features of hesychast doctrine, allows us to conclude that this story is connected with the philosophy of Godʼs cognition, which can be achieved through constant heartfelt prayer. The novelty of the article lies in the use of the method of hermeneutical analysis in relation to the selected story and its consideration from the point of view of hesychast doctrine of constant prayer. The conclusions are made that the work can be analyzed as hesychastic teaching on the substance of asceticism, a teaching on constant prayer, softening of the heart, contemplation («beholding»), and also on merciful pastoral care. Mykola Sviatosha faced us not only as a silverless-healer, as he is called in the Canon by cave saint, compiled by Petro Mohyla, but also as a surprisingly insightful hierarchical pastor who had a great pedagogical talent and was able to gently and graciously lead a person to understand the depths of the Orthodox perception of the world. The story of Mykola Sviatosha, on condition of its correct reading, is one of the most vivid sermons on hermeneutics and hermeneutic pastoralism in the literature of Kievan Rus, and this makes it a unique work of our ancient literature.