Основні юридичні процеси щодо посмертної реабілітації В.І. Порайка в 1954–1957 рр.

Abstract

Метою статті є дослідження та аналіз подій довкола реабілітації колишнього заступника голови ради народних комісарів УРСР в 1930–1937 рр. та генпрокурора в 1927–1930 рр. Василя Івановича Порайка (1888–1937) і його дружини, екс-редактора відділу дошкільної літератури у виданні «Радянська школа» (м. Київ) Надії Дмитрівни Порайко-Морозової (1891–?). Методи дослідження. Використання методів джерелознавчого аналізу сприяло систематизації первинної інформації (кримінальні справи на В.І. Порайка, Н.Д. Морозову-Порайко, А.А. Хвилю, агентурна справа на П.П. Любченка та інші архівні документи), а використання історико-системного методу дозволило дослідити основні юридичні процедури довкола посмертної реабілітації В.І. Порайка в 1954–1957 рр. та узагальнити отримані відомості. Наукова новизна. Проаналізовано наслідки арешту та фізичної ліквідації В.І. Порайка в 1937 р. для його сім’ї в м. Києві в 1937–1939 рр. та для родини в Галичині в 1945–1946 рр. Для якісного проведення дослідження були введені в наукових обіг раніше не опубліковані архівні документи із фондів ГДА СБУ, ГАМО, архіву УСБУ в Івано-Франківській області, ЦДАГОУ та інших архівних відомств України та Російської Федерації. Висновки. Процес реабілітації В.І. Порайка (1888–1937), якого безпідставно засудили 24 жовтня 1937 р. в ході сфабрикованої справи проти українських радянських вищих партійних діячів, тривав з 1 листопада 1954 р. по 26 березня 1957 р. Його ініціатором виступила дружина Порайка – Надія Дмитрівна Морозова (Морозова-Порайко), яка також була засуджена як член сім’ї зрадника Батьківщини та відбувала покарання в 1937–1945 рр. в одному із трудових таборів на Колимі. Вимагаючи справедливості ще з 1939 р., вона змогла домогтися бажаного лише в 1957 р. Основною умовою, за якої став можливим процес реабілітації репресованих у сталінських період осіб, була так звана «хрущовська відлига» (1953–1964) – зміна влади в СРСР після смерті Сталіна, викриття культу особи та деяке пом’якшення радянського режиму.

The purpose of the publication is to research and analyze the events surrounding the rehabilitation of the former deputy chairman of the council of peopleʼs commissars of the USSR in 1930–1937 and general prosecutor in 1927–1930 Vasyl Ivanovich Porayko (1888–1937) and his wife, ex-editor of the preschool literature department in the publication «Soviet School» (Kyiv), Nadia Dmitrivna Porayko-Morozova (1891–?). Research methods. The use of methods of source analysis contributed to the systematization of primary information (criminal cases against V.I. Porayko, N.D. Morozova-Porayko, A. Khvylya, an agent case against P. Liubchenko and other archival documents) and the use of the historical and systematic method allowed to study the main legal procedures around the posthumous rehabilitation of V.I. Porayko in 1954–1957 and to summarize the obtained information. Scientific novelty. The consequences of the arrest and physical liquidation of V. Porayko in 1937 for his family in Kyiv in 1937–1939 and for the family in Galicia in 1945–1946 were analyzed. To conduct a proper research, previously unpublished archival documents from the funds of the State security service of Ukraine, GAMO, the archive of the Security service of Ukraine in the Ivano-Frankivsk region of the Central Ukrainian state administration of Ukraine and other archival departments of Ukraine and the Russian Federation were put into scientific circulation. Conclusions. The rehabilitation process of V.I. Porayko (1888–1937), who was unjustly convicted on October 24, 1937 in the fabricated case against Ukrainian Soviet senior party figures, lasted from November 1, 1954 to March 26, 1957. It was initiated by Poraykoʼs wife – Nadiia Dmytrivna Morozova (Morozova- Porayko), who was also convicted as a family member of a traitor to the Motherland and served her punishment in a labor camp on the Kolyma in 1937–1945. Demanding justice since 1939, she was able to achieve what she wanted only in 1957. The main condition under which the process of rehabilitation of those repressed during the Stalinist period became possible was the so-called «Khrushchev thaw» (1953– 1964), a change of power in the USSR after Stalinʼs death, the exposure of the cult of personality, and a certain relief of the Soviet regime.