Семантико-синтаксична та лексична специфіка вокатива в ідіолекті Лесі Українки

Abstract

Статтю присвячено з’ясуванню семантико-синтаксичних функцій вокатива, досить поширеного в поетичному ідіолекті Лесі Українки. Обґрунтовано його граматичну специфіку – переважне вживання в ліричних поезіях із двома вторинними семантико-синтаксичними функціями: ототожнювальною і семантичного акцентування адресата, якому про щось повідомляють, та обмеженіше вживання кличного із первинною семантико-синтаксичною функцією адресата – суб’єкта потенційної дії (носія потенційного стану). Відзначено використання персоніфікованих назв неістот та іменників середнього роду й іменників у формі множини в позиціях звертання із цими семантико-синтаксичними функціями вокатива. Простежено особливості лексичного наповнення кличного відмінка, констатовано органічне використання слів із народного етикету.

The article is devoted to elucidating the semantic and syntactic functions of the vocative, which is quite common in the poetic idiolect of Lesya Ukrainka. Its grammatical specificity is substantiated – the predominant use in lyrical poetry with two secondary semanticsyntactic functions: identification and semantic accentuation of the addressee to whom something is reported, and more limited use of the exclamatory with the primary semantic-syntactic function of the addressee - the subject of potential action). The function of the vocative identifier is traced mainly by the names of non-beings, and the function of semantic accentuation of the addressee – mostly by the names of persons who are informed about something but do not motivate them to action, and occasionally – by the names of non-beings. The parameters of the use of personalized names of masculine and feminine objects and nouns of the middle gender and nouns in the plural form in the positions of treatment with these semantic-syntactic functions of the vocative are noted. The well-known address in the form of the middle genus is a word that constitutes the lexical and grammatical specificity of Lesya Ukrainka’s poetic idiolect. Peculiarities of lexical filling of the accusative case are traced, the predominant and organic use of words from the vernacular in its function is stated. The poetess widely used the well-known in folk etiquette indefinite noun with the collective meaning of brothers and more limitedly – the indefinite noun gentlemen. A notable feature of the lexical range of the vocative is the predominant use of such etiquette words as sir, kind sir, noble lord, friend, heaven (as a tender address to a man younger than age), brother (as a friendly address to a man or a loved one, friend), good people and others that are inherent in the communication of ordinary people.