В статье проанализированы данные всех археологических исследований фортификации позднескифских городищ Нижнего Днепра. Выделяются
мысовые и береговые городища по характеру топографии и планировке укреплений. Охарактеризовано все элементы позднескифской фортификации:
валы, рвы, оборонительные стены, башни и въезды
на городища. Проведено сравнение фортификации
поздних скифов Нижнего Днепра, Крыма и античных памятников Северного Причерноморья.
The Late Scythian hill-forts are placed on the floodplain
terraces and high banks of the Dnieper and its creeks.
Usually the Late Scythians chose the part of steep bank
above the river surrounded by gullies for the erecting of
fortress.
According the topography and layout of fortification
two types of them can be classified: the cape hill-forts and
riverside ones. The same types are correct for the Late
Scythians of Crimea.
The cape type hill-forts are Chervony Mayak,
Mykolayivka-Kozatske, Lvove, Poniativka, Velyka Lepetykha
and Kairy.
The riverside type hill-forts are Havrylivka, Hannivka,
Sablukivka, Konsulivka, Staroshvedske (Zmiivka),
Znamyanka, Zolota Balka, Tiahynka and Liubymivka.
The first descriptions and topographic plans were made
in the late 18th—19th centuries. The some parts of ramparts
and moats were excavated during the first half of
the 20th century. The period of massive archaeological excavations
during fifties — sixties of the 20th century were
associated with Kakhovka Hydroelectric Power Plant
building.
The defensive structures of the Late Scythians consisted
of the system of ramparts and moats. The fortified
walls sometimes with towers erected on the ridge of rampart.
Behind them the settlements were located. On the
several Late Scythian hill-forts these parts have got additional
line of fortifications. The most complex fortification
system had three lines of defense.
The defensive structures on the twelve Late Scythian
hill-forts such as Zolota Balka, Havrylivka, Hannivka,
Konsulivka, Chervony Mayak, Mykolayivka-Kozatske,
Lvove, Tiahynka, Poniativka, Znamyanka, Kairy and Liubymivka
were studied.
Velyka Lepetykha, Hornostayivka and Berislav hillforts
were destroyed or covered by modern buildings.
The defensive structures of Late Scythians, according
to the artifacts, have appeared not early than second half
of the 1st century BC, or at the turn of era.
The analysis of excavations of the Olbio chora shows
same elements of fortification at the first centuries AD:
moats, ramparts, walls and towers. But the architecture
and building features of the Late Scythian fortification are
peculiar, and specific only for this culture. The creation of
two parallel defensive lines, stone filling in the internal
space of towers, multiple thickening of walls indicate not
a Hellenistic origin of builders.
Only general ideas and typical elements of fortification
are the same in Olbio and in the Late Scythians hill-forts.
The technical realization of these ideals shows the local
origin of the Late Scythian fortification.
Пізньоскіфські городища Низового Дніпра розташовані
на надзаплавних терасах та корінному березі
Дніпра та його приток. За топографією та плануванням
укріплень вирізняються два типи городищ: мисові (розташовані
на мисі корінного берегу, утвореного яром)
та берегові (розташовані на прямокутній або квадратній
ділянці корінного берега). Вони також притаманні
пізньоскіфський культурі Криму. Мисові городища:
Червономаяцьке, Миколаївка-Козацьке, Львівське,
Понятівське, Великолепетиське та Каїрське; берегові:
Гаврилівське, Ганнівське, Саблуківське, Консуловське,
Старошведське, Тягинське, Знам’янське, Золотобалківське
та Любимівське.
Перші описи і топографічні плани городищ складені
іще наприкінці XVIII—XIX ст. Деякі ділянки оборонних
валів та ровів було розкопано в першій половині
ХХ ст. Період масштабних археологічних розкопок
пізньоскіфських городищ припадає на 1950—1960 рр. і
пов’язаний з будівництвом Каховської ГЕС.
Оборонні споруди пізніх скіфів складаються з системи
валів і ровів. На вершині валів зводилися оборонні
мури іноді з вежами. За межами оборонних споруд простежені
передмістя. На деяких пам’ятках передмістя
мали додаткову лінію укріплень. Найбільш складна
система пізньоскіфської фортифікації налічувала до
трьох ліній оборони.
Фортифікаційні споруди були простежені або частково
досліджені на 12 городищах: Золотобалківскому,
Гаврилівському, Ганнівському, Консулівському, Червономаяцькому,
Миколаївка-Козацькому, Львівському,
Тягинському, Понятівському, Знам’янському, Каїрському
та Любимівському.
Городища Велика Лепетиха, Горностаївка та Берислав
зруйновані або вкриті сучасною забудовою.
Укріплення акрополів пізньоскіфських городищ, за
знахідками, з’явилися не раніше другої половини І ст.
до н. е., або на початку нової ери.
Аналіз розкопок ольвійської хори дозволяє виділити
такі ж елементи фортифікації сільської околиці на
межі ери та в перші ст. н. е.: рови, вали, мури та вежі.
Однак архітектурні принципи та будівельні способи,
застосовані пізніми скіфами своєрідні, притаманні
тільки пізньоскіфській культурі. Влаштування двох
паралельних фронтальних ліній оборони, заповнення
веж всередині камінням і ґрунтом, багаторазове потовщення
стін за рахунок прибудови додаткових поясів
вказують на негрецьке походження архітекторів.
Зовнішня подібність ольвійських укріплень та
пізньоскіфських городищ проявляється лише в загальних
для будь-якої фортифікації ідеях та елементах.
Проте технічне втілення цих ідей вказує на місцеву
традицію.
