Проаналізовано феномен вини й спокути в романі «Ходою краба» Нобелівського лауреата з літератури Ґюнтера Ґраса. Наголошується, що так зване подолання історичного минулого, яке виникло в німецькій культурі після Другої світової війни, актуальне й до нині. На поч. ХХІ ст. комплекс питань, як скажімо: відповідальність людини перед історією, особиста відповідальність
кожного індивіда в скоєних злочинах, повоєнні травми і як жити з ними далі, особиста вина людини, а також колективна вина тощо набуває нових смислів. Черговим поштовхом зацікавлення до
цієї проблеми вважають вихід з друку роману «Ходою краба» Ґюнтера Ґраса 2002 р. Саме тут автор демонструє, як відбувається переосмислення однієї й тієї ж трагедії трьома поколіннями однієї родини, а саме – довгий час замовчувану загибель лайнера «Вільгельм Густлофф» з величезною кількістю біженців під час Другої світової війни. Проміжок змальованого часу охоплює майже
60 років, і це та часова дистанція, яка дозволяє абсолютно інакше подивитися на табуйовані трагічні події підліткам у ХХІ ст., вони, на відміну від батьків, рішуче відстоюють власну позицію й приймають відповідальність за скоєне цілковито на себе.
The phenomenon of guilt and atonement in the novel «Crabwalk» by the Nobel laureate in literature
Günther Grass is analyzed. It is emphasized that the so-called overcoming of the historical past, which
arose in German culture after the World War II, is still relevant today. At the beginning XXI c., a complex
of issues, for example, manʼs responsibility to history, the personal responsibility of each individual in the
crimes committed, post-war traumas and how to live with them, personal guilt of a person, as well as collective
guilt and etc. acquire new meanings. Another impetus for an interest in this problem is considered
to be the publication of the novel «Crabwalk» by Günter Grass in 2002. There is exactly where the author
demonstrates how the same tragedy is reinterpreted by three generations of the same family, namely the
long-hidden death of the liner «Wilhelm Gustloff» with a huge number of refugees during the World
War II. The period of time depicted covers almost 60 years, and this is the time distance that allows teenagers
in the XXI c. to look at the taboo tragic events in a completely different way. They, unlike their parents,
resolutely defend their position and take responsibility for what happened completely on them.
