Мета статті полягає у необхідності осмислення історичних витоків регіональної поляризації
в Україні в основі якої перебуває складна взаємодія різноманітних регіоноутворюючих чинників –
геополітичних, етноісторичних, мовно-культурних, релігійних. Вбачається доцільним довести, що
процеси глобалізації та інтеграції не лише супроводяться такими ж потужними проявами регіоналізації та локалізації, але й своєрідно переплітаються з ними, утворюючи інноваційні мережі й
нові проблемні поля. Наукові підходи базуються на застосуванні методологічних засад дослідження
циклічності політико-географічних змін територіальної еволюції держави та їх впливі на геополітичні процеси в Україні. Пріоритетним у науковому пошуку виявився принцип антропологізму,
відповідно до якого увага зосереджується на менталітеті людей, символах і цінностях, в основі
яких найчастіше лежать регіональні відмінності. Наукова новизна статті визначається акцентуванням уваги на необхідності обов’язкового врахування дихотомії глобальних доцентрових і
регіональних відцентрових процесів в контексті формування концептуальних засад та вироблення
стратегічних домінант регіонального розвитку. В контексті теорій регіоналізму запропоновані методологічні підходи до удосконалення сучасної регіональної політики, наголошено на ролі регіоналістики в осмисленні регіональних проблем та моделюванні оптимального регіонального устрою.
Висновки. Концептуалізація історичної регіоналістики створила «горизонтальний» вимір соціогуманітарних досліджень, який передбачає розгляд суспільства у вигляді сукупності територіально-структурованих одиниць з сутнісними характеристиками та ознаками, що піддаються порівнянню і ранжуванню відповідно до просторової шкали. Під таким кутом зору регіони вивчаються і як
об’єкти регіональної політики центру, і як унікальні, постійно видозмінювані суб’єкти, які самі себе
«вибудовують» і створюють власні просторові образи. Завдання формування загальноєвропейського
простору, в який прагне увійти Україна, ставлять високі вимоги щодо вироблення універсальної
теорії регіоналістики і її модифікованих з урахуванням місцевих особливостей варіантів, уважного
осмислення не лише реалій сучасного регіонального поділу праці, але й історичного підґрунтя регіоналізації. Нове осмислення територіальності – з відтворенням у певних просторових межах специфічних особливостей соціального й культурного простору, з особливим акцентом на співвідношенні центральності та периферійності – є запорукою переміщення фокусу регіональної аналітики
від лінійних підходів до визнання асиметричності і асинхронності просторового розвитку, самоцінності території не як фону, а як активного чинника соціальних трансформацій.
The purpose of the article is the need to comprehend the historical origins of regional polarization in
Ukraine, which is based on the complex interaction of various regional factors – geopolitical, ethnohistorical,
linguistic, cultural, religious. It is considered appropriate to prove that the processes of globalization
and integration are not only accompanied by the same powerful manifestations of regionalization and
localization, but also intertwine with them, forming innovative networks and new problem fields. Scientific
approaches are based on the application of methodological principles of studying the cyclical nature of
political and geographical changes in the territorial evolution of the state and their impact on geopolitical
processes in Ukraine. Priority in the scientific search was the principle of anthropology, according to which
attention is focused on the mentality of people, symbols and values, which are often based on regional differences.
The scientific novelty of the article is determined by emphasizing the need to take into account
the dichotomy of global centripetal and regional centrifugal processes in the context of forming conceptual
foundations and developing strategic dominants of regional development. In the context of theories of
regionalism, methodological approaches to the improvement of modern regional policy are proposed, the
role of regionalism in understanding regional problems and modeling the optimal regional system
is emphasized. Conclusions. The conceptualization of historical regionalism has created a “horizontal”
dimension of socio-humanitarian research, which involves the consideration of society as a set of territorially
structured units with essential characteristics and features that can be compared and ranked according
to the spatial scale. From this point of view, the regions are studied both as objects of the regional policy
of the center, and as unique, constantly changing subjects who “build” themselves and create their own
spatial images. The task of forming a common European space, which Ukraine seeks to enter, places high
demands on the development of a universal theory of regionalism and its modified options taking into account
local peculiarities, careful understanding not only of the realities of modern regional division of labor
but also the historical basis of regionalization. A new understanding of territoriality – with the reproduction
within certain spatial boundaries of specific features of social and cultural space– is the key to shifting the
focus of regional analytics from linear approaches to recognizing asymmetry and asynchrony of spatial development,
self-worth of the territory not as a background, but as an active factor of social transformations.