У статті дається огляд розвитку праворадикального політичного
спектра України до і після Революції гідності. У виносках наводиться
більшість відповідної наукової літератури на цю тему українською,
англійською, російською та німецькою мовами. Методологію праці
становить комплекс наукових принципів, загальнонаукових і спеціально-історичних методів, а також міждисциплінарний та комплексний підходи до історичного дискурсу на основі цілісного використання джерел з означеної проблеми. Наукова новизна – висвітлюється триваюча електоральна слабкість українських крайніх
правих після Євромайдану і під час війни.
Наявні дані свідчать про електоральну слабкість і низьку політичну легітимність українських ультранаціоналістів, що є важливим
феноменом історії і порівняльної політики укранського суспільства,
особливо зважаючи на сприятливі умови щодо підйому ультранаціоналістів на поч. 1990-х та у 2014–2019 рр. У час після Євромайдану
ультраправі групи активізуються, формують мережу НДО, які
об’єднують у політично значимі формування “Правого сектору” і
Національного корпусу. Зростання публічного авторитету крайньоправих не призводить до зростання їхньої електоральної підтримки,
утім відбувається їхня переорієнтація на різні проекти “негромадянського суспільства” та зростання їхньої соціальної активності.
Відбувається парадоксальне зближення радикальних правих із мейнстримом української політики за не характерною для країн західної
демократії моделлю.
Партійно-політичний ультранаціоналізм у виборчому відношенні
був поки надзвичайно слабким в пострадянській Україні. Три основні
політичні сили, ВО “Свобода”, “Правий сектор” і Національний корпус, незважаючи на громадську популярність, що зросла, і зростаючі
націоналістичні настрої серед населення України, залишились політично маргінальними після Євромайдану 2013–2014 років. Ні втрата
Криму, ні війна на Донбасі не підвищили електоральну підтримку
радикальних націоналістичних угруповань. Однак в умовах триваючої
гібридної війни Росії проти України, ультраправі активісти, іноді
пов’язані з ультранаціоналістичними політичними партіями, отримали більше визнання в української громадськості з 2014 року.
Діяльність антидемократичних неурядових організацій та їх періодична співпраця з українською державою вимагають ретельного
моніторингу.
The purpose of the research is to study the transformational processes in
Ukraine. This article provides an overview of the development of the rightwing
radical political spectrum of Ukraine before and after the "Revolution
of Dignity". The footnotes contain most of the relevant scientific literature
on this topic in Ukrainian, English, Russian and German, trends in the
complex transition of the dynamics of the main parameters of interaction
and prospects in the context of the new world order. The research
methodology is a set of scientific principles, general scientific and specialhistorical
methods, as well as interdisciplinary and comprehensive approaches
to the historical process in Ukraine on the basis of the holistic use of
sources on this issue. Scientific novelty. The continuing electoral weakness
of the Ukrainian far right after the Euromaidan and during the war is
highlighted. The main results of the work. The provided data indicate
electoral weakness and low political legitimacy of Ukrainian ultranationalists,
which is a historically and comparatively important phenomenon in
Ukrainian politics and society, especially given the initially favorable
conditions for the rise of ultranationalists. In 2014–2019, after the Euromaidan,
far-right groups became more active, forming a network of NGOs,
and created politically significant formations like the "Right Sector" and
"National Corps". The growth of public authority of the far right did not
lead to an increase of their electoral support, however. Instead, there has
been a reorientation to various projects within "uncivil society" and a
growth of the far right’s societal activity. There has also been a paradoxical
convergence of radical rights with the mainstream of Ukrainian politics in a
way untypical for Western democracies. Conclusions. Electoral partypolitical
ultranationalism has so far been extremely weak in post-Soviet
Ukraine. The three main political forces, VO Svoboda, Right Sector, and
National Corps, remained politically marginal after the 2013–2014 Euromaidan,
despite their growing public popularity and growing nationalist
sentiment. Neither the loss of Crimea nor the war in Donbas increased the
electoral support of radical nationalist groups. However, in the context of
Russia’s ongoing "hybrid war" against Ukraine, far-right activists, sometimes
associated with ultranationalist political parties, have gained more
recognition in the Ukrainian public since 2014. The activities of antidemocratic
non-governmental organizations and their periodic cooperation
with the Ukrainian state require careful monitoring.