У статті розглядається питання історичної та генетичної семантики образу невістки, утвердження основних його звичаєвих функцій та синхронізації останніх з доісторичними прототипами.
На матеріалі сюжетів українських казок автор встановлює генетичну відповідність між пережитками давніх шлюбних норм та генезою мисливсь-кої, скотарської, рільницької та суспільно-побутової казки.