Мета дослідження. Пропонується погляд на відновлення Польської держави в 1918 р.
як на доленосний, переломний історичний момент, але водночас тільки початок тривалого, історичного, тісно зв’язаного в єдине ціле процесу, учасниками якого ми зараз є. Методологія базується на основних принципах історизму, об’єктивності, багатофакторності та всебічного підходу. Наукова новизна полягає в тому, що така пізнавальна перспектива дозволяє набагато глибше в
порівнянні з попередніми підійти до інтерпретації окремих подій та явищ, що становлять історію
Польщі за останні сто років. Іншим ефектом цієї перспективи буде можливість порівняльного аналізу різних історичних процесів, які відбуваються після 1918 р. в більш широкому масштабі, особливо в реґіоні Центрально-Східної Європи. Будь-яке велике явище в історії того чи іншого народу не можна належним чином відобразити з короткої перспективи, у вузьких хронологічних рамках,
без широкого порівняльного контексту. Стверджується, що відновлення польської державності
не було безумовним, а відбулося завдяки, з одного боку, сприятливій системі міжнародних сил, а
з іншого – ефективній діяльності як у внутрішньому вимірі, так і на світовій арені новостворених
державних установ та польської політичної спільноти, котра взяла на себе відповідальність за
наслідки відновлення державної суб’єктності. У цьому сенсі листопадові дні 1918 р. розпочали
нову реальність, творення якої триває по цей час. Висновки. Сучасний історик ясно усвідомлює,
що 1918-й рік – це початок розбудови нової Європи, котра впродовж ХХ ст. пережила декілька
драматичних і трагічних епізодів, які однак не можна виключити із загального історичного процесу. У цьому сенсі пробудження народів Центрально-Східної Європи, їх державотворчі прагнення 1917–1921 рр. перестають бути відірваними епізодами, а складаються в єдину масштабну картину. Історія польського та українського емансипаційного й державотворчого процесів, хоч і мають відмінності, а проте демонструють низку подібностей, досі не помічених в історіографії.
The purpose of this paper is to take a look at the restoration of the Polish state in 1918, as
a turning point in its history, and at the same time as the beginning of long-term historical process
which we are still participating in. The methodology is based on the basic principles of historicism,
objectivity, multifactoriality and a comprehensive approach. Scientific novelty. This long-term,
cognitive perspective allows a more comprehensive approach in comparison with previous research to
understanding of the events that make up Poland’s history of the last hundred years. Another effect of
this perspective is the possibility to conduct a comparative analysis of the various historical processes
occurring after 1918 on a larger scale – especially in the East-Central Europe. The author believes
that any significant phenomenon in the history of a nation cannot be depicted accurately from a shorttime
perspective, in a narrow chronological framework, without a broader comparative context. The
author argues that the revival of Polish statehood was not unconditional, but it was, on the one hand,
due to a favorable system of international forces, and on the other hand, due to the effective activity,
both domestically and internationally, by the newly created state institutions and the Polish political
community, which took the responsibility for the consequences of the restoration of state subjectivity.
In this meaning, the events of November 1918 created a new reality. This new reality has been created
up to nowadays. Conclusions. A contemporary historian is clearly aware that 1918 is the beginning of
the construction of a new Europe, which went through several dramatic and tragic episodes during the
20th century, which, however, cannot be excluded from the overall historical process. In this sense,
the awakening of the nations of East-Central Europe, their state-building aspirations of 1917–1921
cease to be detached episodes, but they form a common large-scale picture. According to the author,
although the history of the Polish and Ukrainian emancipation and state-making processes have
differences, they appear to share a number of similarities not yet noticed in historiography.