У статті проаналізовано теоретико-методологічну
інтерпретацію нефікційної прози. Доведено, що спогадова література
атрибутує саможиттєпис автора, який обрамлює текст художніми
засобами, залежно від інтенціонального, постійного прагнення
свідомості письменника осягнути світ і предмети з метою їх
усвідомлення та надання їм онтологічного значення. У процесі
дослідження з’ясовано, що і зарубіжні, й українські дослідники підходили до визначення літератури факту, а особливо до
потрактування автобіографічного письма, авторських роздумів, з різновекторних теоретичних позицій, кожна з яких має своїх
прихильників, бо в деяких відносинах ці концепції доповнюють одна одну.
The theoretical and methodological interpretation of non-fiction prose has been
analyzed in the article. It is proved that memoir literature attributes the self-titles of
the author, which frames the text with artistic means, depending on the intentional,
constant desire of the writer’s consciousness to comprehend the world and objects in
order to realize them and give them ontological significance. The study found out
that both foreign and Ukrainian researchers came up with the definition of the
literature of the fact, and especially to the study of autobiographical writing,
authors’ reflections, from multi-vector theoretical positions, each of which has its
supporters, because in some ways these concepts complement each other.