The analytic orientation of this paper is intended as a replacement for the antiquated but still prevalent phylogenetic inferential models
and techniques of the late 20th сentury that are focused entirely on shared descent. Serial descent, that is, progenitor to descendant, may occur
at the species or infraspecies level. In molecular systematics, species level paraphyly occurs when two examples of the same species are separated
on a cladogram by a second species. This implies linear macroevolution of the second species from the first. Molecular cladograms often
show cladistic structure (branching) among examples of the same species. If well-supported, such indicates a potential for evolution. A range
of infraspecific and intraspecific cladistic structure in species of Pottiaceae (Bryophyta) was demonstrated in previously published molecular
cladograms and data sets of other authors. This includes well-supported cladistic structure of molecular strains, and well-supported paraphyly
involving other species. Large numbers of base pair changes among strains are considered here evidence of evolvability and increasing age of
a species. Infraspecific strains are apparently lost in older species through speciation and extinction. Cluster analysis using DNA metadata of
Oxystegus species matched published molecular cladograms to a large extent. The fact that apparent molecular strains are present in both nonparaphyletic
and paraphyletic species, about half the species studied, shore up the theory that internal racial differentiation at the molecular level
leads to or signals serial descent of multiple extant morphotaxa. It is because much infraspecific molecular cladistic structure exists that newly
speciated taxa are already strongly cladistically dichotomized. Thus, the ultimate source of molecular paraphyly is internal to each species,
and does not imply polyphyly by convergent species or cryptic taxa. Molecular systematics cannot effectively model progenitor-descendant
radiation. Species with many strains are potential sources of future biological diversity. Recognition of differential evolvability may allow
facilitation of complex, interactive, diverse ecosystems successfully tracking climate change.
Аналітична спрямованість цієї статті полягає у прагненні замінити застарілі, але все ще поширені філогенетичні моделі та методи кінця 20-го століття, які повністю базуються на концепції спільного походження. Послідовне походження, тобто від попередніх предків до нащадків, може відбуватися на рівні видів або внутрішньовидових таксонів. У молекулярній систематиці парафілія на видовому рівні має місце тоді, коли два представники одного виду розділені на кладограмі іншим видом. Це означає послідовну (лінійну) макроеволюцію другого виду від першого. Молекулярні кладограми часто демонструють кладистичну структуру (галуження філогенетичних ліній) серед зразків одного виду. За умов високої підтримки, це вказує на еволюційний потенціал. Спектр міжвидової та внутрішньовидової кладистичної структури у видів родини Pottiaceae (Bryophyta) був продемонстрований у раніше опублікованих молекулярних кладограмах та даних інших авторів. Це включає добре підтримувану кладистичну структуру молекулярних ліній та добре підтримувану парафілію щодо інших видів. Значна кількість змін нуклеотидних пар серед ліній одного виду у такому випадку вважається тут свідченням еволюційної спроможності та збільшення часу існування виду. Внутрішньовидові філогенетичні лінії у старших за віком видів, очевидно, втрачаються через видоутворення та вимирання. Кластерний аналіз із використанням метаданих ДНК видів Oxystegus значною мірою збігається з опублікованими молекулярними кладограмами. Той факт, що очевидні молекулярні лінії наявні як у непарафілетичних, так і у парафілетичних видів (загалом приблизно у половини з досліджених видів), підтверджує гіпотезу про те, що внутрішня расова диференціація на молекулярному рівні призводить до послідовного походження багатьох нині існуючих морфотаксонів, або ж свідчить про цей процес. Новоутворені таксони вже є сильно кладистично дихотомізованими саме тому, що у межах предкових видів існуює значна внутрішньовидова молекулярна кладистична структура. Таким чином, основне джерело молекулярної парафілії є внутрішнім феноменом для кожного виду, а тому воно не обов'язково свідчить про поліфілію завдяки ймовірному існуванню конвергентних видів чи криптичних таксонів. Молекулярна систематика не може ефективно моделювати диверсифікацію у системі "предок-нащадок". Види з багатьма філогенетичними лініями є потенційним джерелом майбутнього біологічного різноманіття. Визнання диференційованої еволюційної спроможності може сприяти утворенню та розвитку складних, інтерактивних, різноманітних екосистем, які успішно реагують на зміни клімату.