Наявність протягом тривалого часу низки соціальних, екологічних та економічних проблем сільських територій в Україні вказує на потребу в наукових дослідженнях щодо особливостей їх функціонування й розвитку, а також пошуку інноваційних форм
господарювання на селі, підвищення якості соціального капіталу та поліпшення екологічної ситуації. Особливої ваги набувають дослідження перспектив розвитку в умовах сільської місцевості окремих видів економічної діяльності, насамперед туризму та рекреації як одного з альтернативних традиційному сільському господарству видів зайнятості селян. Аналіз теоретико-методологічних засад функціонування й розвитку сільських територій як цілісних соціо-еколого-економічних систем включає огляд та уточнення поняття «сільські території», яке протягом останніх десятиліть зазнало значних трансформацій. Тому на сьогодні можна констатувати факт відсутності єдиного теоретико-методологічного та практичного підходу щодо трактування сутності й принципів функціонування сільських територій як в Україні, так і за її межами. Більшості визначень поняття «сільські території» притаманна спроба охопити якомога більше аспектів їх функціонування, однак розлогість та багаторівневість визначень не гарантує чіткості у формулюванні сутнісних, специфічних ознак сільських територій. Сучасні умови розвитку села
вимагають відмови від підходу до оцінювання сільських територій винятково як ресурсної бази агропромислового виробництва на користь концепцій, що поєднують функції соціального розвитку з економічно ефективним багатофункціональним виробництвом та забезпеченням екологічно сприятливого стану сільських територій. Запропоновано під сільськими територіями розуміти економіко-географічний простір, що виник унаслідок перетворення людиною природного ландшафту в комплексне багатофункціональне утворення, основними складовими якого є просторово-ресурсна основа для аграрного виробництва, природне середовище й місце життєдіяльності людських спільнот. Попри різноманіття використовуваних підходів залишається актуальним формування парадигми сталого соціо-еколого-економічного розвитку сільських територій. Вихідний принцип такої парадигми полягає в тому, що, поряд зі здійснюваним на основі ринкових механізмів управлінням сільськогосподарським виробництвом, все більшого значення набуває здатність сільських територій до саморегуляції своєї життєдіяльності.
Long-term existence of a number of social, economic, and environmental problems of rural territories in Ukraine stipulates the necessity of researches on features of their functioning and development as well as on searching of innovative businesses patterns in rural areas, on enhancement of social capital and improvement of the environment. Researches on how certain economic industries work in rural sites are of high importance, and first of all those concerning tourism and recreation being good alternatives to traditional agrarian industry. In the last two decades, the definitions of rural territories were transformed crucially, and analysis of theoretical and methodological principles
of functioning and development of rural territories as integral socio-ecological-economical systems incorporates review and clarification of the definition. Nowadays there is no single theoretical-methodological and practical approach to interpret sense and principles of rural territories functioning both in Ukraine and outside. The majority of “rural territories” definitions try to incorporate as many aspects as possible, although comprehensive and multilevel definitions usually do not certainly provide clear vision of essential and specific characteristics of rural territories. Current conditions of rural development require to reject out-of-date approach to regard rural territories exclusively as resource basis for agrarian industry and accept conceptions which combine functions of social development with economically efficient multifunctional production and protection of environmentally sound status of rural territories. It is proposed to consider rural territories as an
economic-geographical space that has appeared as a result of anthropogenic transformations of natural landscapes into complex multifunctional formation. Its key elements are spatial-resourceful basis for agrarian industry, natural surrounding, and live space for human society. In spite of diversity of applied approaches, the forming of paradigm of sustainable socio-ecological-economic development of rural territories
stays urgent. Starting point for the paradigm is capability of rural territories for self-regulation of its vital functions being accompanied by market-oriented management over agrarian industry gets more and more attention. Taking into consideration higher levels of administration inhere in more complicated management, the tasks on elaboration of the national strategy of rural territories development and realization of unitary policy of the development of rural sites attract attention of economists and decision-makers.