Сакральна географія постмодерної прози (на матеріалі української й польської літератур)

Abstract

У статті розглядається питання специфіки реалізації в постмодерній прозі мотиву власного вкорінення. Він актуалізувався як реакція на глобалізаційні процеси, що спровокували перенесення свідомісних кордонів із зовнішнього щодо людини світу в простір її внутрішньої екзистенції. Акцентовано на тому, що географічна територія змінює своє значення зі смислового центру, що пізнається, на сукупність знаків-маркерів для витворення реципієнтом власного інтерпретаційного простору. Персонаж/наратор формує власну сакральну територію через дотик до сакральної території Іншого, яким може виступати як автор, персонаж, так і реципієнт. Замість єдиної системи ціннісних координат з’являється мережа іконічно-сакралізованих об'єктів персонального значення.

The paper deals with the motive of one’s own settling down as it is realized in postmodern prose. This motive was actualized as reaction to globalization processes, which provoked the transference of the borders of consciousness from the outside individual’s world to the space of the inner being. It is emphasized, that geographical territory changes its meaning from semantic centre that is being cognized to the set of marker symbols, so that recipient could create his own space of interpretation. Character/narrator forms his own sacred territory by touching the sacred territory of Another, that may be personified by author, character or recipient. The network of iconically sacralized objects of the personal meaning appears instead of the unified coordinate system of values.

В статье рассматривается специфик а реализации в постмодерной прозе мотива собственного укоренения. Он актуализируется как реакция на глобализационные процессы, спровоцировавшие перенесение границ сознания из внешнего относительно человека мира в пространство его внутренней экзистенции. Географическая территория теряет свое значение познаваемого смыслового центра и превращается в совокупность знаков-маркеров для создания реципиентом собственного интерпретационного пространства. Персонаж/нарратор формирует собственную сакральную территорию в соотношении с сакральной территорией Другого. Функции Другого может взять на себя не только сам автор или персонаж, но и реципиент. Вместо единой системы ценностных координат появляется сеть иконично- сакрализированных объектов персонального значения.