Динамика электрографических показателей у крыс и хомячков при выходе из искусственного и естественного гипометаболических состояний

Abstract

У крыс и хомячков (незимне- и зимнеспящих грызунов соответственно) индуцировали искусственное гипометаболическое состояние (ГМС), подвергая их комплексному воздействию гипоксии, гиперкапнии, темноты и низкой температуры, а также индуцировали естественную зимнюю спячку у хомячков путем их содержания в темной холодовой камере. При выходе из искусственного и естественного ГМС у животных регистрировали ЭЭГ-активность (отведения от фронтальной и париетальной коры через вживленные электроды), ЭМГ мышц шеи и температуру тела. Начальный период саморазогрева после искусственного ГМС у животных обоих видов и после зимней спячки у хомячков характеризовался низкой амплитудой ЭЭГ- и ЭМГ-активности и выраженной депрессией ЭЭГ-осцилляций всех частотных диапазонов, но с относительным превалированием d-колебаний (что, возможно, частично обусловливалось наложением ЭКГ-активности на ЭЭГ). В ходе дальнейшего саморазогрева животных амплитуда ЭЭГ-активности увеличивалась, а ее спектральный состав изменялся. Мощность ряда ЭЭГ-ритмов достигала максимума и затем последовательно нормализовалась, начиная с d-, q-, a- и заканчивая b-диапазоном. Наблюдался известный параллелизм между изменениями мощности b-активности в составе ЭЭГ и увеличением интенсивности мышечной активности. Паттерны ЭЭГ-активности, соответствующие тому или иному функциональному состоянию (активное или пассивное бодрствование, медленноволновой или парадоксальный сон), нормализовались у хомячков примерно в два раза быстрее, чем у крыс.

У щурів і хом’ячків (незимово- та зимовосплячих гризунів відповідно) індукували штучний гіпометаболічний стан (ГМС), піддаючи їх комплексній дії гіпоксії, гіперкапнії, темряви та низької температури, а також індукували природну зимову сплячку у хом’ячків за допомогою їх утримання в темній холодовій камері. При виході зі штучного та природного ГМС у тварин реєстрували ЕЕГ-активність (відведення від фронтальної та парієтальної кори через вживлені електроди), ЕМГ м’язів шиї, ЕКГ і температуру. Початковий період саморозігріву після штучного ГМС у тварин обох видів і після зимової сплячки в хом’ячків характеризувався низькою амплітудою ЕЕГ- та ЕМГ-активності і вираженою депресією ЕЕГ-осциляцій усіх частотних діапазонів, але з відносним домінуванням d-коливань (що, можливо, частково зумовлювалося накладанням ЕКГ-активності на ЕЕГ). У перебігу подальшого саморозігріву тварин амплітуда ЕЕГактивності збільшувалась, а її спектральний склад змінювався. Потужність низки ЕЕГ-ритмів досягала максимуму, згодом нормалізуючись послідовно починаючи з d-, потім q-, a- та закінчуючи b-діапазоном. Спостерігався певний паралелізм між змінами потужності b-активності в складі ЕЕГ і збільшенням інтенсивності м’язової активності. Патерни ЕЕГ-активності, що відповідали тому чи іншому функціональному стану (активне або пасивне неспання, повільнохвильовий або парадоксальний сон), нормалізувались у хом’ячків приблизно вдвічі швидше, ніж у щурів.