Молекулярний дизайн біологічно активних похідних N-фенілантранілової кислоти за моделлю de nova

Abstract

Більшість QSAR-методів базується на встановленні залежності різних видів біологічної активності сполук від їх фізико-хімічних параметрів, визначення яких експериментально досить утруднене, а розраховані вони теоретично і найчастіше мають систематичні відхилення. Мета роботи – емпіричним методом за моделлю «de nova» визначити інкременти замісників в ізоструктурних рядах гідразидів та тіосемікарбазидів заміщених N-фенілантранілових кислот до їх протизапальної активності. Результати та їх обговорення. Дослідження здійснювалось для 18 тіосемікарбазидів (1 серія) та 15 гідразидів (2 серія) заміщених N-фенілантранілової кислоти. Розраховані інкременти показують, що введення замісників до антранілової частини молекули тіосемікарбазидів підсилює протизапальну активність. Інкременти замісників у неантраніловому фрагменті молекули мають різні знаки та величини, що залежать від природи та положення радикалу. Введення до антранілового фрагменту молекули гідразиду N-фенілантранілової кислоти у пара-положення замісників (Cl-, NO2-) підвищує протизапальну активність, а введення різних замісників у неантраніловий фрагмент молекули викликає як збільшення, так і зменшення lg П. Експериментальна частина. Вивчення протизапальної активності проводили на моделі «формалінового набряку» у щурів онкометричним методом. Речовини вводили перорально у вигляді тонкодиспергованої суспензії, стабілізованої емульгатором твіном-80 у дозах 50 мг/кг маси тіла тварин. Препарат порівняння індометацин вводився у дозі 50 мг/кг. Висновки. Емпіричним методом визначені інкременти замісників в ізоструктурних рядах тіосемікарбазидів та гідразидів заміщених N-фенілантранілових кислот. Проаналізовано залежність інкрементів від природи та положення замісників у молекулах.

Большинство QSAR-методов базируется на установлении зависимости различных видов биологической активности соединений от их физико-химических параметров, определение которых экспериментально довольно затруднительно, а рассчитанные теоретически зачастую имеют систематические отклонения. Цель работы – эмпирическим методом на модели «de nova» определить инкременты заместителей в изоструктурных рядах гидразидов и тиосемикарбазидов замещенных N-фенилантраниловых кислот к их противовоспалительной активности. Результаты и их обсуждение. Исследование проведено для 18 тиосемикарбазидов (1 серия) и 15 гидразидов (2 серия) замещенных N-фенилантраниловой кислоты. Рассчитанные инкременты показывают, что введение заместителей в антраниловую часть молекулы тиосемикарбазидов усиливает противовоспалительную активность. Инкременты заместителей в неантраниловом фрагменте молекулы имеют различные знаки и величины, зависящие от природы и положения радикала. Введение заместителей (Cl-, NO2-) в пара-положение антранилового фрагмента молекулы гидразида N-фенилантраниловой кислоты повышает противовоспалительную активность, а введение различных заместителей в неантраниловый фрагмент молекулы вызывает как увеличение, так и уменьшение lg П. Экспериментальная часть. Исследование противовоспалительной активности проводилось на модели «формалинового отека» у крыс онкометрическим методом. Вещества вводили перорально в виде тонкодисперсной суспензии, стабилизированной эмульгатором твином-80 в дозах 50 мг/кг массы тела животных. Препарат сравнения индометацин вводился в дозе 50 мг/кг. Выводы. Эмпирическим методом определены инкременты заместителей в изоструктурных рядах тиосемикарбазидов и гидразидов замещенных N-фенилантраниловых кислот. Проанализирована зависимость инкрементов от природы и положения заместителей в молекулах.

Most QSAR methods are based on determination of dependence of different types of biological activity of compounds on their physicochemical parameters, which determination is experimentally quite difficult, while those compounds that are calculated theoretically often have systematic deviations. Aim. To determine the increments of substituents in isostructural series of hydrazides and thiosemicarbazides of substituted N-phenylanthranilic acids for their anti-inflammatory activity by the empirical method on the de nova model. Results and discussion. The study was conducted for 18 thiosemicarbazide (batch 1) and 15 hydrazides (batch 2) of substituted N-phenylanthranilic acid. The increments calculated show that introduction of substituents in the anthranilic moiety of the thiosemicarbazide molecule increases the anti-inflammatory activity. The increments of substituents in the non-anthranilic fragment of the molecule have different signs and values, depending on the nature and position of the radical. Introduction of substituents (Cl-, NO2-) into the para-position of the anthranilic fragment of the molecule of N-phenylantranilic acid hydrazide increases the anti-inflammatory activity, while introduction of various substituents into the non-anthranilic fragment of the molecule causes both an increase and a decrease in lg P. Experimental part. The study of the anti-inflammatory activity was performed on the “formalin edema” model in rats using the oncometric method. The substances were administered orally in the form of a fine suspension stabilized by the emulsifier Tween-80 in the doses of 50 mg/kg of the animal body weight. The reference drug indomethacin was administered in the dose of 50 mg/kg. Conclusions. The increments of substituents in isostructural series of hydrazides and thiosemicarbazides of substituted N-phenylanthranilic acids have been determined by the empirical method. The dependence of the increments on the nature and position of substituents in molecules has been analyzed.