Інтелектуальна еміграція українських вчених на початку ХХІ століття

Abstract

Метою статті є оприлюднення результатів унікального проекту «Наукова еміграція в Україні на початку ХХІ століття», проведеного в 1999—2001 роках. Це дослідження, залишаючись відомим вузькому колу фахівців, так і не досягло головного — вироблення державної політики з питань інтелектуальної міграції. Унікальність цього проекту полягає в повноті охвату проблеми, а саме в соціологічній репрезентативності — в анкетуванні взяли участь близько 3000 осіб, серед яких були студенти старших курсів університетів України, молоді вчені НАН України, керівники відділів наукових установ, експерти, представники наукової української діаспори. Основними цілями виїзду українських вчених за кордон були названі підвищення кваліфікації та набуття досвіду роботи в міжнародних проектах, а також підвищення добробуту, свого і своєї сім’ї. Основними умовами зупинки інтелектуальної еміграції в Україні визнано забезпеченість наукових досліджень інноваційною інфраструктурою, підвищення престижності професії науковця, можливість публікуватися в журналах з високим імпакт-фактором, самореалізація. Автори статті обговорюють шляхи вирішення цієї проблеми в країнах-реціпієнтах і країнах-донорах наукової міграції, пропонують заходи щодо повернення наукової молоді в Україну і вважають, що результати представленого проекту повинні послужити відправною точкою для нового соціологічного дослідження для розуміння орієнтирів студентів та молодих вчених у нових політичних і соціогуманістичних вимірах України.

Целью статьи является обнародование результатов уникального проекта «Научная эмиграция в Украине в начале ХХІ столетие», проведенного в 1999—2001 годах. Это исследование, оставаясь известным узкому кругу специалистов, так и не достигло главного — выработки государственной политики по вопросам интеллектуальной миграции. Уникальность этого проекта заключается в полноте охвата проблемы, а именно в социологической репрезентативности — в анкетировании приняли участие около 3000 человек, среди которых были студенты старших курсов университетов Украины, молодые ученые НАН Украины, руководители отделов научных учреждений, эксперты, представители научной украинской диаспоры. Основными целями выезда украинских ученых за границу были названы повышение квалификации и обретение опыта работы в международных проектах, а также повышение благосостояния, своего и своей семьи. Основными условиями остановки интеллектуальной эмиграции в Украине считается обеспеченность научных исследований инновационной инфраструктурой, повышение престижности профессии научного работника, возможность публиковаться в журналах с высоким импакт-фактором, самореализация. Авторы статьи обсуждают пути решения этой проблемы в странах-реципиентах и странах-донорах научной миграции, предлагают мероприятия по возвращению научной молодежи в Украину и считают, что результаты представленного проекта должны послужить отправной точкой для нового социологического исследования, чтобы понять ориентиры студентов и молодых ученых в новых политических и социогуманистических измерениях Украины.

The paper presents the results of a unique project “The Scientific Emigration in Ukraine at the Beginning of the 21st Century” implemented in 1999—2001. This study has remained known for a small group of specialists and not reached the main goal, namely, the development of government policy on intellectual migration. This project is unique due to the complete coverage of problem as the sociological representativeness of research is about 3,000 people engaged in the opinion poll, including senior students of universities, young researchers, chiefs of departments of academic institutions, experts, and representatives of Ukrainian scientific diaspora. The main reasons for scientific emigration, as pointed out by the young generation, are will for improvement of qualifications, gain of experience in the international teams and for securing of family welfare. The main conditions for stopping the intellectual emigration in Ukraine are the creation of innovative research infrastructure, the enhancement of prestige of researcher, the possibility to publish research results in high impact journals, and realization of personal potential in profession and career. The authors have discussed ways to address this problem in the recipient and in the donor countries of scientific migration and offered a strategy for retrieval of young researchers to Ukraine. The results of the present project are assumed to be a starting point for a new sociological study to understand the position of students and young researchers in new political and sociohumanistic reality of Ukraine.