Елементи самоусвідомлення давньоруського населення в період існування першої
східнослов’янської держави ІХ–ХІІІ ст. зафіксовано в різних писемних джерелах
і, насамперед, на сторінках «Повісті минулих літ». Нині можна виділити кілька рівнів самоназв тогочасних автохтонів. Найвищими з них були «слов’яни» й
«руси» (іноді «русини», «русичі»). Більш низький рівень пов’язується з конкретним
містом та його округою, інколи навіть до меж окремих земель-князівств. А ще
один, нижчий, відноситься вже до сільського люду, який із погляду сучасної науки
залишався в основному безетнічним.
Elements of self-consciousness of Russian population during the first East-Slavic State
in 9–13th century were recorded in different written sources, in “Tale of Bygone Years”
uppermost. As of today, we can mark out several levels of original names of then autochthons.
“Slavs” and “Rus’ people” (sometimes called “rusyny”, “rusychi”) was predominant.
Lower level associated with concrete town and its neighborhood, sometimes
even up to the borders of separate lands-princedoms. Other lower level is pertinent to
peasants those in terms of modern science was generally non-ethnic.