http://dspace.nbuv.gov.ua:80/handle/123456789/12682 Sun, 19 Apr 2026 00:29:49 GMT 2026-04-19T00:29:49Z http://dspace.nbuv.gov.ua:80/bitstream/id/583626/ http://dspace.nbuv.gov.ua:80/handle/123456789/12682 http://dspace.nbuv.gov.ua:80/handle/123456789/181943 Testamenty szlacheckie z ksiąg grodzkich i ziemskich ziemi halickiej z XVII wieku Білоус, Н. Рецензія на книгу: Testamenty szlacheckie z ksiąg grodzkich i ziemskich ziemi halickiej z XVII wieku. / Wyd. P. Klint, K. Rzemieniecki, J. Węglorz. Wrocław: Uniwersytet Wrocławski, 2018. – 606 s. Wed, 01 Jan 2020 00:00:00 GMT http://dspace.nbuv.gov.ua:80/handle/123456789/181943 2020-01-01T00:00:00Z http://dspace.nbuv.gov.ua:80/handle/123456789/181942 Наталля Сліж. Культура сексуальных стасункаў у Вялікіим Княстве Літоўскім у ХVІ–ХVІІ ст. Диса, К. Рецензія на книгу: Наталля Сліж. Культура сексуальных стасункаў у Вялікіим Княстве Літоўскім у ХVІ–ХVІІ ст. Мінск: Тэхнологія, 2019. – 230 с. Wed, 01 Jan 2020 00:00:00 GMT http://dspace.nbuv.gov.ua:80/handle/123456789/181942 2020-01-01T00:00:00Z http://dspace.nbuv.gov.ua:80/handle/123456789/181941 Дзеці ў сям’і гарадзенскіх мяшчан у XVI–XVII ст. Сліж, Н. Історія дитинства в міщанських родинах Гродна – практично недоcліджена тема. Однак грунтовно висвітлити дану тему неможливо через відсутність достатньої кількості джерел. З точки зору магдебурзького права до категорії неповнолітніх відносилися особи, які не досягли 21 року. Народження дітей було важливою функцією міщанської родини. Релігія і законодавство вчинили усе можливе, аби законними вважалися діти, народжені у вінчаному шлюбі. Засвідчення доброго походження було необхідним для посідання урядів у магістраті і для вступу в цех. Відсутні родинні портрети міщан. Збереглися окремі анонімні зображення дітей за XVI–XVII ст. Наявні матеріали дають можливість зробити наступні висновки: дітям намагалися дати освіту відповідно до майнового стану, бо для міщан професія мала важливе значення як джерело заробітку; долі дітей та їх здоров’я турбувало батьків; у небезпечних ситуаціях вони робили усе, аби їх врятувати; діти виховувалися не тількі у своїх сім’ях, але й моглі потрапити на виховання до іншої родини; у міщанському середовищі подібно існував інститут опіки, він був необхідний для осиро - тілих дітей, опікуни доглядали їх і їхній маєток до повноліття; обов’язком батьків вважалося виховати дітей, заключити шлюб, наділити їх майном; від дітей очікували догляд за батьками у старості, належне поховання і пам’ять після смерті. Невиконання дітьми обов’язків відносно батьків каралося позбавленням або відстороненням від майна.; The history of childhood is not presented in the historiography. Because of lack of documents it is rather complicated to analyze this topic deeply. From the point of view of the Magdeburg Law a child was a person under age of 21. The procreative function was the main function of the burgher family. Religion and the law made effort to consider legitimate children born only in a wedding marriage. A certificate of good origin needed to become an official and a member of a guild. The art in Hrodna dose not represent a lot of material in the history of childhood. Some anonymous pictures of children are kept safe from the sixteenth – seventeenth centuries. Saving materials allow make the next conclusions. Parents tried to give education to their children according with their financial position because a profession for burgher society was the main source of income. They took care about children’s health and lot. Parents did all their best to rescue them in dangerous situations. Children could be fostered. The institute of guardianship also existed in burgher society. Parents’ duty was to bring up children, to marry them, and to allot property. Children should take care about their parents in old age, to bury and to remember about their soul. Breach of duty to the parents was punished by disherison. Wed, 01 Jan 2020 00:00:00 GMT http://dspace.nbuv.gov.ua:80/handle/123456789/181941 2020-01-01T00:00:00Z http://dspace.nbuv.gov.ua:80/handle/123456789/181940 Еволюція уявлень про вотивні привіси як "спосіб спілкування” з іконою в Наддніпрянській і Слобідській Україні наприкінці XVIІ – першій половині XIХ ст. Романова, О. Робота присвячена дослідженню появи та розвитку практики принесення до чудотворних святинь срібних привісів анатомічної форми, що було відображенням змін у світогляді віруючих Православної Церкви на українських землях. На основі аналізу реєстрів чудес низки українських православних чудотворних святинь та списків принесених до них дарів за період від кінця XVII до першої половини ХІХ ст. були виявлені основні значення, які вкладали дарителі у ці привіси. Показано, що попри одночасне співіснування різноманітних тлумачень обряду принесення вотивів до святині в межах одного культу, простежується існування одного значення, яке переважало у певний історичний період. Відбувалися поступові зміни у семантиці цього обряду. Запозичена наприкінці XVII та на початку XVIII ст. із Західної Європи практика увіковічнення пам'яті про здійснене чудо символічними восковими привісами, що нагадували б про суть чуда, на українських теренах породила звичай приносити до святині в дар саме срібні привіси анатомічної форми. Спочатку ці привіси розумілись як подяка за здійснене чудо, згодом виробилася практика „домовлятись” із святинею про бажане чудо в обмін на обіцянку зробити їй відповідний дарунок. Ця традиція еволюціонувала в бік принесення срібного привісу до святині як свого роду магічну передумову для бажаного зцілення. І доволі швидко семантичне навантаження анатомічних привісів видозмінилось із привісу-прохання про зцілення від конкретної хвороби у символічне зображення особи, за яку приносили молитовне прохання про здоров’я в широкому сенсі цього слова, нерідко, за всю родину одразу. З поширенням практики розпродажу вотивних привісів нівелюється їхня основна мета – наблизити особу дарителя до святині. Як наслідок, можна зауважити дві основні лінії в еволюції досліджуваного звичаю: 1) зростає число речових дарів на церкву, зокрема, поношених речей як символічних замінників особи дарителя; 2) поширюється практика купівлі привісів та інших речей, що були в контакті зі святинею і розумілися як „християнські амулети”. В такий спосіб віруючі намагались „наблизити” святиню до себе.; The present article discusses emerging and development of the Orthodox Church believers’ perception of the religious practice to offer the silver anatomic shaped votive gifts (“pryvisy”) at the territory of Ukraine. On the basis of the study of a number of the miracles registers from the Ukrainian Orthodox thaumaturgic sacred things during the period from the end of XVII till the early XIX, the main meaning of these gifts (‘pryvisy’) from the point of view of their offerers was discovered. It was demonstrated, that despite existence of the variety of shades of meanings in the interpretations of the rite of votive gifts to the sacred place, the presence of the main meaning is attested; this meaning dominated during the concrete historical period. The semantics of the rite were in the process of changes. The practice to memorize the accomplished act of God with the symbolic wax votive gifts of anatomic shape (reminding of the meaning of the miracle), that was appropriated from the West Europe at the turn of XVIII-th century, at the Ukrainian ground produced a rite to offer the silver votive gifts of anatomic shape. From the beginning these gifts (‘pryvisy’) were regarded as gratitude for the accomplished act of God. Later the practice of an ‘agreement’ with the shrine was established, a prayer made arrangements about his desirable act of God in exchange for promise to make a special votive gift (‘pryvis’) for the shrine. This tradition developed to the practice to offer a silver anatomic shaped votive gift as a magic background for desirable healing. And before long, the semantics of the anatomic shaped gifts changed from the votive-gift-petition about healing from certain illness (the anatomic shape of the gift) toward the symbolic image of a certain person, about whose health the prayer was made. This prayer was made broadly; it was often made for all family at once. With extending of the practice of the votive gifts sails, the main target of the votive gifts – to make a prayer to be closer to a shrine - became invalidated. As a result, two outcomes of the considered rite are attested: 1) the number of the material gifts to church were increasing, including the worn cloth as a symbolic substitute of a person of an offerer; 2) the practice of purchase of the votive gifts and other objects contacted with a shrine became common; such objects were regarded as ‘Christian amulets’. In such way the believers tried to ‘bring’ a shrine nearer to them. Wed, 01 Jan 2020 00:00:00 GMT http://dspace.nbuv.gov.ua:80/handle/123456789/181940 2020-01-01T00:00:00Z