http://dspace.nbuv.gov.ua:80/handle/123456789/187269 2026-04-22T21:28:32Z 2026-04-22T21:28:32Z Каравайко, Д.В. http://dspace.nbuv.gov.ua:80/handle/123456789/187359 2022-12-21T23:27:00Z 2020-01-01T00:00:00Z

Історія дослідження городища скіфського часу Ширяєве Каравайко, Д.В. Стаття присвячена історії досліджень городища Ширяєво. На сьогоднішній день городище Ширяєве — єдине городище скіфського часу в Путивльському Посейм’ї де проводилися та проводяться зараз цілеспрямовані археологічні дослідження. Роботи розпочав у повоєнний час Д. Т. Березовець. Рівно 70 років тому археологічні розкопки на пам’ятці вперше проведела фахівець-скіфолог В. А. Іллінська, 100-річчя від дня народження якої відзначаємо в 2020 р.; Shyriaieve is the only one hillfort of the Scythian time in Putyvl Seym region, where targeted archaeological research was carried out. The site has known since the 19th century. The first excavations were carried out in 1948—1949 by D. T. Berezovets. Unfortunately, the information content is extremely low. In 1950, the famous Ukrainian scythologist Varvara Andriivna Illinska, also worked at the hillfort. A significant area was investigated, as a result an informative material was obtained. Possible construction was revealed. Excavations led by the author have resumed, since 2017. It gave an opportunity to compare the results of investigations. The proportions of dwellings absolutely coincided. It is important to note that the contours of the construction uncovered in 1950 were fixed conditionally. The furnaces turned out to be identical. Recent studies have clarified their construction. A scrupulous researcher V. A. Illinska recorded a stratigraphic column in five parts of the excavation. In 2017—19 here were observed three horizons, which were shown in the drafts in 1950. The assertion by Varvara Andriivna that the pottery in the upper part of the cultural layer are homogeneous and not separated chronologically turned out to be erroneous. A small excavation trench of 1950, which is almost not mentioned in the report and ignored in the publication, is briefly examined. A pyramidal glass pendant was found there. In my opinion, this fact, allowed V. A. Illinska suggest the possibility of a functioning of the settlement in the IV century BCE. It should be noted that the excavations of 1950 were carried out at a high level, the conclusions presented in the article in 1953 are relevant today, and the article itself for a long time remained the fundamental work devoted to the sites of the Scythian time of Putyvl Seym region. Systematic and permanent studies have been carried out since 2017. An informative material is obtained and requires reflection. It is the subject of a separate article.

2020-01-01T00:00:00Z Раев, Б.А. http://dspace.nbuv.gov.ua:80/handle/123456789/187358 2022-12-21T23:26:58Z 2020-01-01T00:00:00Z

Конские налобники из новолабинского погребения 71 и курганов у с. Глиное как индикатор контактов Поднестровья и Прикубанья Раев, Б.А. В статье публикуются материалы конского захоронения Новолабинского могильника (Прикубанье) с несколькими комплектами снаряжения верхового коня — удилами с псалиями, бляхами оголовья и налобниками. По аналогиям из курганов Азиатского Боспора комплекс датируется серединой II в. до н. э. Налобники с крючком, аналогичные новолабинским, были найдены в курганах у с. Глиное на Днестре в погребениях второй четверти II в. до н. э. Специфический элемент конской узды — налобник с крючком и секировидной лопастью — диагностирует переселение части скифского населения, оставившего Тираспольские курганы, в Северо-Западное Предкавказье, о котором писал А. В. Симоненко.; This publication presents an assemblage from a horse burial excavated in 2011 in the cemetery of the 4th Novolabinsky settlement in the Kuban region. Six horses placed in a pit, were accompanied by several sets of riding harness. It included one bit with straight check-pieces, C-shaped check-pieces, bridle decorations, breastgirth ornaments and three frontlets, each with a hook, two of them have zoomorphic ends. The closest parallels to the horse frontlets from the Bolshoi Kurgan of Vasyurinskaya Gora allow us to attribute the Novolabinsk grave to the 2nd century BC. A series of eight similar frontlets without zoomorphic décor was found in kurgans near the village of Glinoe in Transnistria. The excavators dated the assemblages to the period from the first half of the 3rd century ВС to the first half of the 2nd century BC. Meanwhile, during this period there was a significant gap in 20—30 years when frontlets were not found in the graves. Considering the typological closeness of the Transnistrian and Kuban frontlets, the chronological gap looked questionable. Re-evaluation of the data of the Tiraspol kurgans, and an analysis of the grounds for their dating revealed that the authors of their initial publication assigned the materials to 15—90 years older. Assemblages with frontlets from kurgans near the village of Glinoe, according to the revised dating, make up a compact group, and a time period between the earliest and latest burials was no more than 50— 60 years, from the first decade to the third quarter of the 2nd century BC. The revision and specification of the dates of the Tiraspol kurgans reduces to a minimum the time gap between the graves with frontlets in the Transnistria and the graves with frontlets in the Kuban region. Such a chronology confirms the possibility of a hypothesis formulated in 2016 by A. V. Symonenko, according to which a part of the Tiraspol elite returned to the native lands of the North-Western Ciscaucasia. It was in the Kuban region, when zoomorphic decorative elements, as a result of an influence of the antique centers of the Black Sea region, appeared on frontlets with hook. The high quality of the frontlets from Kuban region, expressed not only in the décor but in the complicated technique of combining several metals (iron, silver, bronze, and gold) in the same object, was due to their manufacturing in the Bosporus workshops.; Статтю присвячено публікації матеріалів кінського поховання, розкопаного у 2011 р. в могильнику 4 Новолабінського городища в Прикубанні. Шість коней, покладених в яму, супроводжувалися кількома комплектами спорядження верхового коня. До нього входили вудила із жорсткими насадками, С-подібні псалії, бляхи оголов’я, нагрудники та три налобники з гачком, два з яких завершуються зооморфними зображеннями. Найближчі аналогії кінським налобникам з Великого кургану Васюринської гори дозволяють віднести новолабінське поховання до II ст. до н. е. Серію з восьми подібних налобників, але без зооморфних елементів, було знайдено в курганах у с. Глиноє в Придністров’ї. Авторське датування комплексів відносило їх до періоду від першої половини III ст. до н. е. до першої половини II ст. до н. е., із значним для одного могильника проміжком в 20— 30 років, коли таких налобників в курганах взагалі немає. При типологічній близькості придністровських і прикубанських налобників дивним виглядав хронологічний розрив між похованнями, в яких вони знайдені. Звернення до матеріалів Тираспольських курганів і перевірка підстав для їх датування виявили тенденцію авторів публікації могильника до заниження дат курганів на 15—90 років. Комплекси з налобниками з курганів у с. Глиноє за уточненими датуваннями становлять компактну групу, час здійснення поховань в якій становить не більше 50—60 років. Перегляд та уточнення дат Тираспольських курганів до мінімуму скорочує розрив між ними і прикубанськими похованнями з налобниками. Така хронологія підтверджує можливість гіпотези, сформульованої у 2016 р. О. В . Симоненком, про повернення частини тираспольської еліти на споконвічні землі Північно-Західного Передкавказзя. Вже у Прикубанні на налобниках з гачком з’являються зооморфні елементи декору, пов’язані з впливом античних центрів Причорномор’я. Висока якість налобників з Прикубання, що відбилася не тільки в декорі, але й у складній техніці з’єднання в одному виробі кількох металів (заліза, срібла, бронзи, золота), було зумовлено виготовленням їх у майстернях Боспора.

2020-01-01T00:00:00Z Ольговский, С.Я. http://dspace.nbuv.gov.ua:80/handle/123456789/187357 2022-12-21T23:26:54Z 2020-01-01T00:00:00Z

Бродячие металлурги в Северном Причерноморье Ольговский, С.Я. В статье рассмотрены традиция бродячего ремесла, то есть работа литейщиков на выезде. Об их деятельности свидетельствуют погребения в эпоху бронзы вдали от поселений, сопровожденные аксессуарами литейного ремесла, а также клады позднебронзовой поры, содержащие литейные формы, инструменты и металлические заготовки, лом и полуфабрикаты. Бродячие мастера существовали на протяжении всей истории металлургии от возникновения этого ремесла и практически до нового времени. При этом стационарных мастерских в Северном Причерноморье в эпоху бронзы известно всего две. Вопрос о бродячих мастерах в раннем железном веке был поставлен совсем недавно и в это время известно много развитых металлообрабатывющих центров. На рубеже н. э. цветной металл переходит в руки ювелиров и роль цветной металлообработки снижается.; The paper deals with the tradition of wandering craft that is the work of foundry workers on the road. Due to the high technological effectiveness the production and processing of metals required high professionalism which determined the isolation of the speciality of foundry workers and their difference from the rest of the population. They did not engage in other types of economic work and spread their influence over large areas, moving between settlements. Their activity is evidenced by burials in the Bronze Age far from settlements, accompanied by accessories of foundry craft, as well as treasures of the Late Bronze Age containing foundry moulds, tools and metal blanks, scrap and semi-finished products. Indirect traces of foundry craft in agricultural settlements are also frequent. They are represented by worn-out casting moulds or their fragments that were no longer of value to the artisan, or traces of working with metal in the form of semi-finished products or copper slags. Wandering craftsmen existed throughout the history of metallurgy from the emergence of this craft and almost until modern times, that is, from the Neolithic, the Bronze Age and the Early Iron Age to the 20th century, which made it possible to single out specialized metalworking centres, whose craftsmen provided the agricultural population with their products, wandering between settlements. At the same time, only two stationary workshops in the Northern Pontic region are known in the Bronze Age. But when isolating a metalworking centre, the presence of workshops is not at all necessary, since the focus does not mean a metalworking centre, but a region of similar production with common typological and chemical and metallurgical characteristics of products and a single technology for their production. It should only be noted that the question of wandering craftsmen in the early Iron Age has been raised quite recently, and by this time many well-developed metalworking centres are known. At the turn of the century, non-ferrous metal passes into the hands of jewellers and the role of non-ferrous metalworking decreases. Apparently, the role of wandering craftsmen is gradually decreasing. But an example of the work of a wandering craft has been only recently shown by nomadic gipsies.; У статті розглянуто традицію бродячого ремесла, тобто робота ливарників на виїзді. В силу високої технологічностіі, отримання і обробка металів вимагали високого професіоналізму, що зумовило відособленість спеціальності ливарників та їхню відмінність від іншого населення. Вони не займались іншими видами господарської діяльності і розповсюджували свій вплив на великі території, переміщуючись між населеними пунктами. Про їхню діяльність свідчать поховання в добу бронзи далеко від поселень, супроводжені аксесуарами ливарного ремесла, а також скарбі пізньобронзової доби, в яких містилися ливарні форми, інструменти і металеві заготовки, металобрухт і напівфабрикати. Часті також опосередковані сліди ливарного виробництва на землеробських поселеннях. Це можуть бути зношені ливарні форми або ж їхні уламки, які не являли ніякої цінності для ремісника, або сліди роботи з металами у вигляді напівфабрикатів виробів та мідних шлаків. Бродячі майстри існували протягом всієї історії металургії від виникнення цього ремесла і практично до нового часу, тобто від неоліту доби бронзи та раннього залізного віку і до ХХ ст. що дало можливість виділити спеціалізовані осередки металообробки, майстри яких забезпечували землеробське населення своєю продукцією, подорожуючи між населеними пунктами. При цьому стаціонарних майстерень у Північному Причорномор’ї в добу бронзи відомо всього дві. Але при виділенні осередка металообробки наявність майстерень необов’язкова, оскільки під осередком слід розуміти не центр металообробки, а регіон схожого віробництва з єдиними типологічними і хіміко-металургійними характеристиками виробів і єдиною технологією їх виробництва. Слід лише відзначити, що питання про бродячих майстрів у ранньому залізному віці було поставлено нещодавно і для цього часу відомо досить багато розвинених металообробних центрів. На межі н. е. кольоровий метал рубеже переходить в руки ювелірів и роль кольорової металообробки знижується. Мабуть поступово падає роль і бродячих майстрів, але приклад роботи бродячого ремесла ще нещодавно показували кочові цигани.

2020-01-01T00:00:00Z Шультце, Э. Любичев, М.В. Козак, А.Д. http://dspace.nbuv.gov.ua:80/handle/123456789/187356 2022-12-21T23:26:53Z 2020-01-01T00:00:00Z

Детское погребение на могильнике черняховской культуры Войтенки Шультце, Э.; Любичев, М.В.; Козак, А.Д. Отдельная публикация материалов детского погр. 231 могильника Войтенки с археологическим и антропологическим анализом является важной, ибо этот комплекс отличается особенностями инвентаря, позволяющих исследовать социальное положение ребенка и его семьи.; The children’s graves at the cemeteries of the Chernyakhiv / Sîntana de Mureş culture are the relevant problem for the archaeology of the period. Children’s burials at the cemeteries of this culture have been the subject of special study for more than fifteen years. At the cemetery Voytenky 15 graves of children of various ages were discovered (graves 6, 34, 50, 72, 79, 85, 94, 97, 99, 103, 126, 217, 218, 220, 231). Their analysis is envisaged within the framework of the project on the reconstruction of the social structure of the population of the Chernyakhiv culture on the basis of the cemetery Voytenki. The publication of materials from grave 231 of the cemetery Voytenki includes archaeological and anthropological analysis. Inventory features of the complex allow determination of the social status of the child and his family. The burial’s inventory includes 24 vessels. A specific feature of this complex is the presence of an amphora. The burial belongs to the phase «C» after the relative chronology of the «classical» Chernyakhiv culture horizon in the Dnepr-Donetsk forest-steppe (after M. Lyubichev). This correlates with stages C3, C3/D1 by J. Tejral, and in absolute dates can be attributed to the third quarter of the 4th century. The age of the child determined as (1.5) 2—2.5 years. Pathological lesions on the skeleton diagnosed as traces of scurvy, probably anemia, and viral or bacterial meningitis. Their presence permits raise the question of adaptation of the children of particular social class to their living conditions. Presumably, some adults of this social stratum belonged to the mobile part of the population or were in close contact with migrants. Migrations could be seen as one of the reasons, led to the emergence of new infections, which primarily affected children. The grave with the amphora testifies to the strong economic position of the family, whose child was buried. This family probably participated in an interregional exchange.; Дитячі поховання на могильниках культури Черняхів / Синтана-де-Муреш є актуальною проблемою у археології та антропології. Дитячі поховання на могильниках цієї культури вже понад п’ятнадцять років є предметом спеціального вивчення. На могильнику Війтенки відкрито 15 поховань дітей різного віку (поховання 6, 34, 50, 72, 79, 85, 94, 97, 99, 103, 126, 217, 218, 220, 231). Їх аналіз передбачено у межах проекту з реконструкції соціальної структури носіїв черняхівської культури могильника Війтенки. Публікація матеріалів поховання 231 могильника Війтенки включає археологічний та антропологічний аналіз. Особливості інвентаря, які формують комплекс дозволяють визначити соціальний стан дитини та її родини. Інвентар поховання включає 24 посудини. Особливістю цього керамічного комплексу є наявність амфори. Поховання відноситься до фази «С» відносної хронології горизонта «класичної» черняхівської культури у дніпро-донецькому лісостепу (за М. Любичевим), яка співвідноситься із ступенями С3, С3/ D1 Я. Тейрала. В абсолютних датах поховання може бути датоване періодом до третьої чверті IV ст. Вік дитини визначено як (1,5) 2—2,5 роки. Патологічні ознаки на скелеті діагностовані як наслідки цинги, імовірно анемії та вірусного або бактеріального менінгіту. Їх присутність в цьому похованні дозволяє поставити питання про адаптацію дітей певного соціального класу до умов життя. Допускається, що дорослі представники визначеного соціального стратуму входили до мобільної частини популяції або ж знаходились у тісному контакті з мігрантами. Міграції можуть бути розглянуті як одна з причин появи нових інфекцій, від яких в першу чергу страждали діти. Поховання з амфорою свідчить про міцні господарські позиції родини, дитина якої була похована. Ця родина імовірно приймала участь у міжрегіональному обміні.

2020-01-01T00:00:00Z