Отримано нові палеомагнітні та геохронологічні результати стосовно пізньокрейдяних—палеогенових інтрузивних й ефузивних комплексів західної частини Антарктичного півострова. Нові ізотопні датування рівномірно “заповнюють” часовий інтервал від 96 до 61 млн років, демонструючи безперервний характер розвитку цієї активної окраїни, від стадії її зародження до колапсу. Для більшості проаналізованих порід ранніх асоціацій андійського комплексу (96—88 млн років назад) виразно визначається субдукційнозбагачене літосферне джерело. Для молодших ранньокайнозойських утворень (близько 60 млн років) зафіксовано гетерогенне джерело, що виникло в результаті змішання субдукційного і збагаченого астеносферного компонентів. Для різновікових груп порід виділено компоненти первинної намагніченості, напрямки яких добре узгоджуються між собою. Інтрузивні породи уздовж західного узбережжя Антарктичного півострова як за віковими оцінками, так і за палеомагнітними визначеннями належать до крейдяного суперхрону прямої полярності, тоді як породи, що складають острівні архіпелаги, — до палеоцену. Визначено нові палеомагнітні полюси для пізньої крейди ( 112 і 85 млн років назад ) і палеоцену ( 60 млн років назад ) . Результати свідчать про відсутність значних (у межах точності палеомагнітного методу) широтних переміщень блока Антарктичного півострова відносно Східної Антарктиди за останні 100 млн років. Це підтверджує гіпотезу, що розкриття протоки Дрейка в олігоцені відбувалося внаслідок дрейфу Південної Америки на північ відносно стабільного за місцем розміщення Антарктичного кратона. Палеомагнітні результати підтверджують можливість істотного переміщення Південних Шетлендських островів відносно блока Антарктичного півострова в палеоцені—еоцені.
New paleomagnetic and geochronological results on late Cretaceous—Paleogene intrusive and effusive complexes of the western part of the Antarctic Peninsula have been obtained. New isotopic dating “fills” regularly the temporal gap from 96 to 61 Ma demonstrating uninterrupted character of development of considered active margin from the phase of its origination to its collapse. For the most part of analyzed rocks from early associations of the Andian complex (96—88 Ma) subductively-enriched lithospheric source can be definitely detected. For younger early Cenozoic products (about 60 Ma) a heterogeneous source, which appeared as a result of mixing of subductive and enriched asthenospheric components has been noticed. For uneven-aged groups of rocks the components of primary magnetization with directions being in a good agreement between them have been subdivided. Intrusive rocks along the western coast of the Antarctic Peninsula by both their age valuations and paleomagnetic estimations refer to the Cretaceous superchrone of normal polarity, while the rocks forming insular archipelagoes date back to Paleocene. New paleomagnetic poles for the late Cretaceous (for 112 and 85 Ma) and Paleocene (60 Ma) have been determined. The results provide evidence for the absence of considerable (within the limits of paleomagnetic method accuracy) displacements of the block of the Antarctic Peninsula from the East Antarctica during the last 100 Ma. It confirms the hypothesis that the opening of the Drake Straight in Oligocene occurred at the expense of the northward drift of the South America as to relatively stabile by its location Antarctic craton. Paleomagnetic results confirm the possibility of significant displacement of the South Shetland islands relative to the block of the Antarctic Peninsula in Paleogene—Eocene.
Получены новые палеомагнитные и геохронологические результаты по позднемеловым- палеогеновым интрузивным и эффузивным комплексам западной части Антарктического полуострова. Новые изотопные датировки равномерно "заполняют" временной интервал от 96 до 61 млн лет, демонстрируя непрерывный характер развития рассматриваемой активной окраины, от стадии ее зарождения до коллапса. Для большинства проанализированных пород ранних ассоциаций Андийского комплекса (96-88 млн лет назад) отчетливо определяется субдукционно-обогащенный литосферный источник. Для более молодых раннекайнозойских образований (около 60 млн лет) отмечен гетерогенный источник, возникший в результате смешения субдукционного и обогащенного астеносферного компонентов. Для разновозрастных групп пород выделены компоненты первичной намагниченности, направления которых хорошо согласуются между собой. Интрузивные породы вдоль западного побережья Антарктического полуострова как по возрастным оценкам, так и по палеомагнитным определениям, относятся к меловому суперхрону прямой полярности, в то время как породы, слагающие островные архипелаги - к палеоцену. Определены новые палеомагнитные полюса для позднего мела (для 112 и 85 млн лет назад) и палеоцена (60 млн лет назад). Результаты свидетельствуют об отсутствие значительных (в пределах точности палеомагнитного метода) широтных перемещений блока Антарктического полуострова относительно Восточной Антарктиды за последние 100 млн лет. Это подтверждает гипотезу, что раскрытие пролива Дрейка в олигоцене происходило за счет дрейфа Южной Америки к северу относительно стабильного по местоположению Антарктического кратона. Палеомагнитные результаты подтверждает возможность значимого перемещения Южных Шетлендских островов относительно блока Антарктического полуострова в палеоцене-эоцене.
