Рассматривается важная проблема «мобильной социологии» – проблема научной диаспоры. Для анализа используется акторно-сетевая методология. Описывается опыт ряда стран в решении проблем мобильности. Выявляются две основные модели взаимодействия государства с выехавшими за рубеж учеными: модель репатриации/ запрета, корреспондирующая с консервативным взглядом на проблему «утечку мозгов», и модель взаимодействия, коррелирующая с либеральным подходом, позволяющая смягчить потери от интеллектуального оттока.
Розглядається важлива проблема «мобільної соціології» – проблема наукової діаспори. Для аналізу використовується акторно-мережева методологія. Описується досвід ряду країн у вирішенні проблем мобільності. Виявляються дві основні моделі взаємодії держави із вченими, що виїхали за кордон: модель репатріації/заборони, кореспондуюча з консервативним поглядом на проблему «витік мізків», і модель взаємодії, корелююча з ліберальним підходом, що дозволяє пом’якшити втрати від інтелектуального відтоку.
An important issue of «mobil sociology», the issues of scientific disapora, is analyzed. The analysis uses actor-network methodology. Experiences of many countries in dealing with mobility problems are described. The two main models for interactions of power bodies and scientists who fled abroad are outlined: repatriation/prohibition model that corresponds with the conservative vision of «brain drain» issue, and interaction model that corresponds with the liberal approach, which allows for mitigating the losses incurred by intellectual outflow.