Метою публікації є дослідити феномен сподкоємства у стилістичній традиції,
який є наявним у проповідницькій літературі від києво-руського до пізньосередньовічного періодів. Тяглість письменницької манери проповідників розглянуто на
прикладі творів Кирила Туровського та Григорія Цамблака.
Методи дослідження, які добиралися відповідно до мети, базуються на принципі об'єктивізму. Застосовані методи ґерменевтичного, стильового, компаративного аналізів. Акцент зроблено на аналізі літературних джерел досліджуваних
пам'яток. Новизна роботи полягає саме в застосуванні джерелознавчого аналізу під час порівняльного дослідження давньоукраїнської проповіді, який дозволяє
вперше встановити той комплекс богослужбових текстів, що постав головним літературним джерелом для проповідей Кирила Туровського та Григорія Цамблака.
Висновки. По-перше, доведено свідоме наслідування Цамблаком письменницької манери Кирила Туровського, яке пов'язане з історичними, дипломатичними та частково політичними принципами митрополита Григорія та обставинами, в які
він потрапив на території Великого князівства Литовського. По-друге, доведено
використання обома письменниками Цвітної Тріоді в якості головного літературного джерела для урочистих слів. По-третє, уточнено стилістичні риси орнаментального стилю, притаманного як Кирилу Туровському, так і Григорію Цамблаку – на відміну від його сучасника митрополита Фотія, боротьба з яким і змусила Григорія відстоювати власні позиції в церковній політиці та навіть у літературі.
The article aims to examine the phenomenon of hereditary within stylistic tradition
present in predicant literature from Kyivan Rus period until Late Middle Ages one.
The continuity of preachers’ writing manner is reviewed using Kyril of Turov’s and
Gregory Tsamblak’s works.
The research methods are chosen accordingly to its purpose and based on objectivism
principle. The methods of hermeneutic, stylistic and comparative analysis are used. The
accent is made on the analysis of literature sources of the examined works.
The article novelty reveals in using the source-studying analysis during comparative
research of old Ukrainian preaching. For the first time it allows to determine the exact
complex of liturgical texts that became the principal literature source for Kyril of Turov’s
and Gregory Tsamblak’s preachings.
Conclusions. First, it is proved that Tsamblak followed Cyril of Turov’s writing
manner deliberately. This fact is related to metropolitan’s historic, diplomatic and
partially political principles as well as the conditions he depended on when living in
Grand Duchy of Lithuania. Second, it is proved that both the writers used Triodion as the
major literature source for ceremonial singing. Third, clarified are the stylistic features of
ornamental manner used by both Kyril of Turov and Gregory Tsamblak in contrast to his
contemporary metropolitan Photius, opposing whom made him uphold own positions in
church policy and even in literature.
