Проблема автоперекладу в українській літературно-критичній думці XIX століття (до питання першовитоків)

Abstract

У статті розглянуто погляди П. Куліша та Г. Квітки-Основ'яненка на проблему самоперекладу. Проаналізовано міркування критиків про означений міжмовний та міжлітературний феномен як вияв письменницького білінгвізму та проакцентовано різноаспектність його осмислення (і в контексті національного літературного розвитку, і як проблеми психолінгвістичної, і з погляду психології творчості та естопсихопогії). З концептуальними думками П. Куліша про автопереклад, що залишаються актуальними й нині, пов'язано питання першопочатків вивчення означеного міжкультурного художнього явища.

The article examines views of P. Kulish and H. Kvitka-Osnovyanenko concerning the problem of self-translation. Opinions of critics about such translingual and interliterary phenomenon as a manifestation of bilingualism of a writer were analyzed, with particular focus on various aspects of its comprehension (in the context of national literary development, as a psycholinguistic problem, as well as in terms of psychology of creativity and esthopsychology). The beginning of interpreting the mentioned intercultural phenomenon on domestic ground is linked with P. Kulish's ideas concerning self-translation which remain topical even nowadays.

В статье рассматриваются взгляды П. Кулиша и Г. Квитки-Основьяненко на проблему автоперевода. Анализируются мысли критиков об обозначенном межъязыковом и межлитературном феномене как проявлении писательского билингвизма и проакцентировано его осмысления в разных аспектах (и в контексте национального литературного развития, и в аспекте психолингвистическом, и с точки зрения психологии творчества и эстопсихологии). С концептуальными мыслями П. Кулиша об автопереводе, которые актуальны и в наше время, связан вопрос о первоистоках изучения этого межъкультурного художественного явления.