У статті розглядається сутнісно-стилістичне наповнення художньо-образної системи
українського шістдесятництва, яке утверджувало себе між “риторичним раціоналізмом” і
“естетичною правдою”. Теоретичний дискурс неориторики з екскурсами в історію класичної
риторики й аналізом дотичних до неї понять проілюстровано прикладами з поетичних творів.
Кореляція риторичного пафосу поезії 1960-х проводиться з урахуванням понять естетичного
ідеалу, проблематикою стилю, риторичних фігур імені тощо.
The paper explores thematic and stylistic aspects of the narrative strategies typical of the literature of
the 1960s generation which constructed its identity as a hybrid of “rhetorical rationalism” and “aesthetic
truth”. The theoretical enquiryinto neo-rhetoric, exemplified by some extracts from the poetic works
of that time, is being combined here with excursuses into the history of classical rhetoric and the
analysis of its basic notions. The rhetorical pathos of the poetry of the 1960s is observed here through
the prism of such notions as the aesthetic ideal, the problematics of style, the rhetorical figure of the
name, etc.
В статье рассматривается сущностно-стилистическое наполнение
художественно- образной системы украинского шестидесятничества,
которое утверждало себя между “риторическим рационализмом”
и “эстетической правдой”. Теоретический дискурс проблематики
неориторики с экскурсами в историю классической риторики
и анализом соприкасательных понятий, проиллюстрировано
примерами из поэтических призведений. Корреляция риторического
пафоса поэзии 1960-х проводится с учетом понятий эстетического
идеала, проблематикой стиля, риторических фигур имени и т. д.